Звернення Глави УГКЦ у 101-й день повномасштабної війни, 4 червня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 4 червня 2022 року, і Україна переживає вже 101-й день цієї кривавої, жорстокої війни. Уже тризначні числа окреслюють цей час горя, страждання, болю, який переживає Україна.
Інтенсивні бої ведуться на сході та півдні Батьківщини. Осердям зіткнення, протистояння російсько-українських військ є місто Сєвєродонецьк, де навіть окремі вулиці по кілька разів переходять із рук у руки. Ворог нещадно обстрілює всю територію України. Повсюдно лунають сирени, як удень, так і вночі.
Але Україна стоїть. Україна бореться. Україна вірить у Бога, який є нашою силою і кріпостю. Україна плаче і сумує над своїми втратами. Сумує над своїми дітьми, яких убивають. Здійснюються слова Святого Письма, якими народ взиває до Господа Бога: «Боже, нас ведуть, як овець, на заріз!». Ми знаємо, що сьогодні посилюються репресії на окупованих територіях. Будуються фільтраційні табори, які є справжніми концтаборами. За даними російської сторони, близько півтора мільйона українців депортовано до росії, з них 300 тисяч — це є діти.
Але Україна очікує Зішестя Святого Духа. Сьогодні, у другий день Декади місійності, ми чуємо те Боже слово, яке звучить для нас у контексті Божественної Літургії. Христос запевняє тих, хто любить Його і зберігає Його заповіді: «Я проситиму в Отця, щоб послав вам іншого Утішителя, Духа істини, якого світ не знає, але ви знаєте, бо Він перебуває у вас і з вами».
Роздумаймо сьогодні, що означає бути утішеним під час війни? Що це за Дух, якого сам Христос називає Утішителем? Очевидно, тут не йдеться про духа розваги, який просто відвертає нашу увагу від трагедії дійсності. Ідеться про Духа-Утішителя, який дає справжнє утішення, тобто усуває причину нашого плачу, горя та смутку і заліковує наші рани, яких нам завдає гріх. Бо справді, ця війна завдає глибоких ран українському суспільству, нашим людям. Ми плачемо, страждаємо. І хто може нас утішити? Ми сьогодні особливо молимося за жінок, дітей, старших людей, які втратили своїх чоловіків, батьків, синів, дочок. Хто може утішити матір, яка плаче над гробом свого вбитого сина чи своєї вбитої доньки? Ми звертаємося до Духа-Утішителя. Це утішення означає певне перетворення, а відтак остаточне зцілення не тільки кожного з нас, а й нашого болю. Це сила з висоти, яка всіх нас, увесь світ зробить іншими.
Про утішення і про роль Духа Святого дуже влучно свого часу висловився патріарх Атанагорас: «Без Святого Духа Бог є далеко, Христос залишається десь у минулому, Євангеліє — мертва буква, Церква — проста організація, влада — приниження менших і слабших, місія Церкви — пропаганда, богослужіння — здійснення формальних, побожних обрядів, а вчинки людини і законослухняність — мораль рабів. Але в Дусі Святому і за діянням Святого Духа всесвіт оновлений і вагітний Царством Воскреслого, Євангеліє — сила життя, яке оживляє, Церква — сопричастя Пресвятої Тройці, духовна влада — служіння, яке визволяє і дає свободу, місія Церкви — постійна П’ятдесятниця, Літургія — споминання і уприсутнення Божої дії, її актуалізація, а відтак передсмак отого вічного щастя, яке ми вже тут можемо куштувати, а дії людини і життя у Святому Дусі — це обожествлення».
Тому сьогодні, у цей другий день Декади місійності, ми молимося: «Духу Святий, будь Ти нашим Утішителем. Утри сльози дітей України. Духу, прийти і переможи дух війни, дух диявола, який сьогодні косить життя і збирає свої покоси смерті. Духу Святий, прийди, потіш Україну і обнови лице землі».
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
