Звернення Глави УГКЦ у 105-й день повномасштабної війни, 8 червня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 8 червня 2022 року, і Україна переживає вже 105-й день російської агресії, великої та кривавої війни. Однак українська сила зміцнюється і перемога наближається.
Хоча вся лінія фронту у вогні, та наші воїни, завдяки яким ми бачимо сонячне світло цього ранку, показують чудеса мужності. Ламаючи всі можливі передбачення військових експертів, наше військо тримає оборону на українській Луганщині, де сьогодні сконцентровані головні сили атаки на Україну з боку росії, і навіть більше, відкидає ворога.
Цієї ночі внаслідок обстрілів знову палало місто Харків. Були також обстріляні прикордонні містечка на Сумщині. Важкі бої ведуться на півдні нашої Батьківщини, зокрема в Херсонській і Миколаївській областях.
Дізнаємося, що цивільне населення Херсонщини опинилося в критичній ситуації. Доставити туди якусь допомогу, зокрема харчі та медикаменти, як і виїхати звідти, майже неможливо. Ця територія ізольована, як Україна в часи голодомору. Ворог прирік багатьох людей на повільну загладу. Тому я закликаю всіх молитися за наше військо та за цивільне населення, яке зазнає великих страждань від жорстокості агресора.
Але Україна стоїть і бореться.
І сьогодні ми переживаємо вже шостий день Декади місійності, тобто день за днем наближаємося до свята Зіслання Святого Духа і очікуємо приходу до нас третьої особи Пресвятої Тройці, того Єдиного, на якого можна надіятися, якому можна розказати про всю свою біду і який прийде, щоб відкрити нам Правду.
Сьогоднішнє Святе Євангеліє говорить нам про болі людини, які силою і діянням того ж Святого Духа, можуть мати різне значення. Зазвичай біль людини пов’язаний із небезпекою, він є сигналом нашого тіла, що не все гаразд і існує загроза для нашого здоров’я та життя.
Але нині Боже Слово говорить нам про біль як про надію. Каже Господь своїм учням на Тайній вечері: «Жінка у болях, тому що прийшла її година. Але потім не пам’ятає свого болю, бо людина народилася. Людина прийшла на світ».
Сьогодні Україна в болях. Україна плаче і страждає. Україна поранена. Проте ми просимо Духа Святого, щоб перетворив наш біль на страждання задля надії, щоб наша борня була справді вагітною на надію народження оновленої України. Зустрічаючись із матерями, жінками, які втратили своїх найрідніших на війні, чуємо від них мольбу про те, щоб жертва їхніх чоловіків, синів і дочок не була даремною. Зустрічаючись з нашими воїнами, зокрема пораненими, відчуваємо, що вони готові далі страждати, терпіти біль, щоб врятувати людське життя. І ось людина, яка приходить у тих болях на світ, яка обновлюється у тих воєнних стражданнях, надає сенсу всьому тому, що ми сьогодні переживаємо. Так важливо, кажуть матері наших загиблих героїв, щоб їхні діти віддали життя недаремно.
І ми сьогодні просимо: Духу Святий, дай нам надію! Дай нам радість зустрічі з оновленою людино, яка ось у тих болях народжується на світ! І тоді ми забудемо всі наші болі і терпіння, а пережита радість дасть сенс стражданню, яке ми перенесли задля нашого майбутнього.
У цей день Декади місійності ми молимося за дітей, задля кращого майбутнього яких їхні батьки готові на великі жертви. Нехай ця материнська і батьківська жертва перетвориться на радість в їхніх дітях, — на радість і надію на їх краще майбуття.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови українських дітей! Боже, благослови українське військо, яке захищає і породжує надію на краще завтра для нашого українського народу! Боже, благослови всіх тих, які співстраждають із нами і вболівають за український народ. Боже, дай нам радість зустрічі, радість життя, оту людину, задля якої варто жити і вмирати.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
