Звернення Глави УГКЦ у 107-й тиждень повномасштабної війни, 3 березня 2024 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 107-й тиждень великої війни в Україні, — тиждень болю, крові, страждання, але й незламності, яка перемагає втому, і надії, яка перемагає зневіру.
Цей тиждень знову був позначений інтенсивними боями на лінії фронту та великими жертвами серед цивільного населення в наших мирних містах і селах. Сьогодні особливо хочемо згадати в молитві нашу зранену Одесу, де оголошений День жалоби. Від нічних російських ударів різними видами зброї були зруйновані будинки, загинули люди, точна кількість яких ще не встановлена. Мабуть, із розбиранням завалів їх число зростатиме. Однак вже сьогодні відомо, що серед жертв є маленькі діти. Ми солідарні з Одесою, із тими, хто відчуває біль і смуток у цьому чудовому місті.
Минулого тижня наша Церква в Центрі, на Півдні та Сході України пережила час рефлексії над тим, як найкраще послужити зболеним людям. У день народження світлої пам’яті кардинала Любомира Гузара, 26 лютого, у Києві відбувся черговий Форум соціального служіння Києво-Галицької митрополії. Ми мали нагоду зібратися і переосмислити рік соціального служіння, який минає, проаналізувати наші способи, методи, практики соціального служіння, щоб зрозуміти, як нам працювати надалі. Змінюються обставини, але потреб і викликів не меншає. На сьогодні, за офіційними даними, 14,6 млн осіб в Україні потребує негайної допомоги. Якраз цим найбільш ураженим війною людям ми хочемо запропонувати наше служіння Церкви, прагнемо огорнути їх нашою любов’ю і увагою.
Ми разом молимося, служимо і хочемо сказати усім вам, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Завершуючи ювілейний рік, присвячений 90-річчю з дня народження патріарха Любомира, ми в Києві офіційно розпочали 26 лютого його беатифікаційний процес. І тепер він [Любомир Гузар] буде по-новому називатися — «Слуга Божий Любомир».
Початок процесу беатифікації — це ще не сама беатифікація. Йдеться про вивчення, осмислення всього того, що пов’язане з феноменом вшанування постаті Любомира Гузара. У Києві ми справді бачимо цю пошану, маємо конкретні свідчення: люди приходять до крипти Патріаршого собору, до його гробу, не так молитися за його упокій і прощення його гріхів, як просити в нього допомоги і заступництва перед Божим престолом. Ба більше, дякують за отримані благодаті та ласки. І таких випадків справді багато.
Процес беатифікації полягає в тому, щоб відрізнити Боже від людського, — відрізнити людську повагу до особи, яка відійшла у вічність (тобто пам’ять тих, хто знав блаженнішого Любомира, із ним співпрацював), від того, що ми називаємо прославою святої особи, яку чинить Господь Бог (це називається опінія святості).
Прохаю всіх тих, хто вже отримав якісь ласки, благодаті й вислухані молитви за посередництвом слуги Божого Любомира, повідомити про це церковну владу. Бо кожен такий випадок ми не маємо права приховати — це скарб усієї Церкви. Його потрібно вивчити. Ми всі разом молитимемося, щоб Господь Бог прославив свого слугу Любомира на престолах своєї Церкви тут, серед нас, на землі.
З Києва ми всі полинули до Вашингтона, де цими днями розпочалася чергова сесія Постійного Синоду Єпископів нашої Церкви. Постійний Синод — це один із найвищих органів управління помісної Східної Церкви в міжсинодальний період.
Ми приїхали до США у важливий для України час, коли тут, так би мовити, вирішуватиметься доля нашої Батьківщини. Окрім участі в сесійних засіданнях, в обговоренні внутрішньоцерковних справ, життя нашої Церкви в різних куточках земної кулі, ми молитимемося разом із нашою українською громадою у Вашингтоні, Філадельфії та Нью-Йорку; спілкуватимемося з її представниками. Зустрічатимемося з очільниками місцевої Римо-Католицької Церкви, які є великим друзями України і допомагають нам у гуманітарному служінні під час війни. Крім того, у нас буде ціла низка офіційних представницьких зустрічей на різних рівнях державної влади США.
Запрошую всіх вас помолитися за успішний перебіг Постійного Синоду Єпископів УГКЦ на американській землі, щоб ми могли якнайкраще послужити своїй Церкві та рідному народові в такий непростий період нашої історії.
Дякую Господу Богу та нашим захисникам, дівчатам і хлопцям на фронті, за те, що ми живі й можемо далі боротися за нашу свободу.
Боже, благослови Україну, благослови її дітей! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті, захисти наші міста і села від вбивчої російської руки! Боже, дай Україні перемогу і благослови нашу землю Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
