Звернення Глави УГКЦ у 117-й день повномасштабної війни, 20 червня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 20 червня 2022 року, і Україна переживає вже 117-й день великої, кривавої війни, яку росія веде проти нашого народу і нашої держави.
Тим, що ми сьогодні можемо разом бути, бачити денне світло, початок нового дня, ми завдячуємо Господу Богу і Збройним силам України, тому що за цей новий день хтось заплатив своїм життям…
Згідно з повідомленнями, які ми отримали сьогодні зранку, на всій лінії фронту стрімко зростає інтенсивність бойових дій. Вчора Президент попередив, що цей тиждень може бути вирішальним та історичним для нашої країни, зокрема щодо її руху до європейської сім′ї народів, повернення України до Європи. І саме це може стати ще однією причиною ескалації воєнних дій. Ми бачимо, що різко зросла кількість бомбардувань і обстрілів нашого мужнього Харкова. Жорстокі бої далі ведуться на Луганщині. Місто Сєвєродонецьк і Лисичанськ є нині вогнищем військового протистояння в Україні. Важка ситуація на фронті Донбасу. Тяжкі бої йдуть на Херсонщині та в Запорізькій області. Крім того, вночі ворог випустив ракети по Одещині, але їх, на щастя, змогла знищити система протиповітряної оборони.
Але Україна стоїть. Україна бореться. Україна дивує світ. І Україна вірить у Бога, у силу добра та правди і знаходить в собі сили протистояти злу і неправді.
Сьогодні я б хотів завершити роздуми над дарами, які нам приніс Дух Святий у день П’ятдесятниці, і роздумати над останнім, можливо найбільшим, даром, який немовби підсумовує попередні дари, — страхом Божим.
Перш ніж пояснювати, у чому полягає зміст, глибина і велич цього дару Святого Духа, потрібно зауважити, що для того щоб його окреслити, важко підібрати правильні слова. Бо йдеться не про якийсь панічний страх, що його навіює нам інстинкт самозахисту, коли людина боїться чогось невідомого, небезпеки, яка загрожує її життю чи існуванню. Тут, радше, йдеться про острах, про той благоговійний трепет, який є природною реакцією людини на щось прекрасне, велике, на таке, що перевершує горизонти її здатності діяти. Цей острах виникає тоді, коли людина бачить дійсність, яка її захоплює і перед якою вона затамовує подих. Книга мудрості Святого Письма каже: «Послухайте діти, ходіть, остраху Господнього навчу вас». Тож щоб відчувати велике, святе, прекрасне, треба вчитися, натомість страху перед небезпекою навчатися не потрібно, він виникає в людини спонтанно, як зауважують Святі Отці. Боже слово каже ще таке: «Начало премудрості — острах Господній».
Святий Дух вчить людину, робить її здатною відчувати велич і красу Бога. І це початок премудрості, початок дороги людини до великого, прекрасного Бога, який перевершує нашу уяву та наші сподівання. Цей острах Господній є началом якогось нового духу людини до Бога. Тому цей дар Духа Святого начебто підсумовує і завершує всі попередні дари, оскільки робить людину здатною бути чутливою до надприродного, до Бога, відчувати святість. У сучасній культурі, яку часто називаємо секуляризованою, людина втрачає відчуття святості, не відчуває якогось сакрального простору чи часу, навіть людського життя. Людина швидше намагається розуміти страх перед якоюсь кармою, ніж розвивати відчуття цього трансцендентного, що її перевершує.
Тому ми сьогодні просимо: Господи, дай нам оту чутливість до Тебе! Господи, дай нам того остраху Господнього, якого навчають нас наші воїни, бо, кажуть, що там, на передовій, атеїстів немає. Коли наші сини і доньки України дивляться в обличчя смерті, вони разом із страхом відчувають оцей острах перед великим і святим Богом, який є поруч, і вчаться премудрості життя.
Боже, благослови Україну! Боже, дай нам відчувати Твою присутність між нами! Зроби нас чутливими до порухів Духа Святого, якого Ти посилаєш нам у душу! Дай нам бути здатними піти за Тобою туди, куди Ти нас поведеш! Боже, рятуй синів і дочок України! Боже, будь разом із нами!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
