Звернення Глави УГКЦ у 117-й тиждень повномасштабної війни, 12 травня 2024 року
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ось минає 117-й тиждень повномасштабного вторгнення російської федерації на нашу мирну українську землю.
Цей тиждень був Світлим, пасхальним, коли весь український народ, усі ми разом співали «Христос воскрес!». А водночас він був кривавим для України — на лінії фронту збільшилася інтенсивність бойових дій майже вдвічі. Ворог знову атакував кордон на межі Харківської області. Він наче відчуває, що закривається вікно його можливостей вести війну в Україні, що Україна готується перемагати, і тому подвоює свої вбивчі дії на території нашої Батьківщини.
У ніч на 8 травня ворог здійснив чергову масовану атаку на енергосистему України, зокрема на енергогенеруючі й розподільчі структури на Півдні, у Центрі, навіть на Заході України. Знову ллється невинна кров, знову страждають невинні люди. В містах і селах починають вводити віялові відімкнення електроенергії, зокрема у вечірній час. Але незважаючи на тиск, що зростає, на те, що ворог шаленіє, ми хочемо, щоби вкотре весь світ знав і чув, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цього тижня, у пʼятницю, 10 травня, відбулася дуже глибока й важлива зустріч, — зустріч Президента України Володимира Зеленського з очільниками та єпископатом двох українських Церков — Української Греко-Католицької та Православної Церкви України. Нам було дуже важливо не лише почути пасхальне вітання з уст Президента, але й визнання ролі та важливості присутності і служіння Церков України нашій Батьківщині, нашому народові. Президент визнав, що Церкви критично важливі для здатності нашого народу продовжувати боротьбу, вистояти в цій нерівній борні, у тому, щоб українці ні на хвилину не переставали сумніватися, що Україна переможе.
Спілкуючись із паном Президентом, ми відзначили важливість місії, зокрема нашої Української Греко-Католицької Церкви, на чотирьох фронтах нашої боротьби. Очевидно, що один із найважливіших елементів служіння Церкви — це присутність духовенства поруч з українськими воїнами. Президент подякував за віддану працю військових капеланів, але вкотре сказав, що їх замало. Є велика потреба, є запит українського війська на духовний, душпастирський супровід наших воїнів.
Другий важливий напрям праці Церкви — гуманітарний фронт. Були присутні наші владики з Харкова, Одеси, Києва, і ми змогли розповісти пану Президентові, як створюємо необхідні осередки соціального служіння, де за понад два роки війни десятки тисяч українців отримали невідкладну гуманітарну допомогу. Наприклад, у Харкові щотижня тисячі людей отримують необхідні засоби для існування, щоби вижити у складних умовах. Без такого соціального служіння Церкви, яка організовує допомогу зі всього світу для постраждалих від війни, українцям вижити було б надзвичайно складно, а часом і неможливо.
Ще один фронт діяльності Церков — зцілення ран війни. Пан Президент визнав, що для того, щоб Україна перемогла, замало лише із зброєю в руках відстояти нашу територіальну цілісність — дуже важливо справитися із травмою, яку ця війна завдає нашому народові. І тут роль Церков, без перебільшення, незамінна. Я розповів про ті програми зцілення ран війни в різних аспектах нашого церковного, соціального буття, які вже сьогодні здійснюються у нашій Церкві для того, щоб залікувати ті рани, які болітимуть ще десятиліттями після того, як війна закінчиться.
Ще один надзвичайно важливий вимір нашого служіння — опіка братів і сестер, які через війну опинилися поза межами Батьківщини, а також адвокація України перед широким міжнародним співтовариством. Ми розповіли, як ми, як Церква, присутні на різних континентах Земної кулі. І намагаємося робити все, щоби світ не забував про Україну; щоби правда про війну в Україні ширилася та перемагала російську пропаганду й ідеологію; щоб ми разом могли знайти шляхи і навіть необхідні формули для справедливого миру в Україні, аби змусити агресора зупинитися, щоб нарешті справедливий мир за підтримки широкої міжнародної спільноти все ж прийшов на багатостраждальну українську землю.
Сьогодні друга неділя травня. Традиційно в Україні цей день є Днем матері. Я хочу сердечно привітати всіх матерів України з цим всенародним днем, із тим особливим моментом і нагодою сказати українській мамі: Мамо, дякую! Дякую за дар життя! Дякую за дар християнської віри, яку ти мені передала! Дякую, мамо, за твоє чування над моїм життям, за твої сльози і молитву за мене! Сьогодні материнство в Україні зранене, зокрема війною. Скільки матерів умивається сльозами, прощаючись зі своїми синами, своїми дочками, які йдуть на передову захищати Батьківщину. Скільки матерів проводять і проведуть без сну, довгими ночами просячи в Господа Бога врятувати їхніх дітей із полону, відшукати тих, які пропали безвісти, зцілити тих, які поранені. Українська мамо, ти, яка нині втратила свого сина і свою доньку на війні, прийми нашу вдячність, прийми наш уклін, нашу шану й молитву.
Ми сьогодні молимося до Господа Бога словами нашого пророка і великого поета Тараса Шевченка, який висловлює нашу віру в те, що ми переможемо: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі».
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям завжди, нині, повсякчас і на віки віків. Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
