Звернення Глави УГКЦ у 119-й тиждень повномасштабної війни, 26 травня 2024 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ось минає в Україні вже 119-й тиждень великої війни, хоч війна вже триває понад десять років. Ці тижні повномасштабного російського вторгнення є кульмінацією найбільшого збройного протистояння в Європі та світі після закінчення Другої світової війни.
Минулий тиждень був позначений різким загостренням ситуації на фронті, яка й до того була непростою. Російський окупант намагається за всяку ціну прорвати українську оборону, розширити театр бойових дій. Ми бачимо, що йому цього не вдалося і не вдасться. Дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі, що ворог не зміг захопити нових міст і сіл України, попри всі його потужні зусилля.
Зокрема, упродовж останнього тижня ми вболівали і молилися за наш багатостраждальний героїчний Харків. Харків’яни майже не знають часу без виття сирен, які сповіщають про небезпеку з повітря. Цими днями, окрім систематичного нищення міської інфраструктури, ворог починає навмисно бити по скупченню мирного населення, по зонах відпочинку. Так, 23 травня була знищена одна з найбільших друкарень Харкова.
Незважаючи на цю трагедію, наша Церква служить своєму народові в Харкові та Одесі, у Києві та Запоріжжі, у Кривому Розі та в Дніпрі. Ми годуємо голодних, приймаємо біженців, потішаємо засмучених. Секретом нашої стійкості є Божа сила, яка сьогодні діє і виявляється в тілі України. І ми можемо знову всім вам сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цього тижня уваги нашої глобальної Церкви була Німеччина — велика українська громада та Апостольський екзархат для українців Німеччини і країн Скандинавії. Цієї неділі відбулося святкувала 65-річчя заснування цієї структури з єпископським осідком у Мюнхені для наших вірних на цьому терені.
У гроні наших владик Синоду ми відбули сесію Постійного Синоду в Мюнхені. Розглядаючи певні аспекти життя Церкви в Україні та світі, ми використали присутність учасників Синоду, щоб поспілкуватися з чотирма категоріями осіб.
Насамперед ми хотіли відвідати нашу громаду. Дякуємо нашим вірянам, які з’їхалася з усієї Німеччини, щоб зустрітися з нами. Ми, слухаючи одне одного, робили все для того, щоб згуртуватися і бути добрими амбасадорами, адвокатами української справи перед громадянським суспільством і органами державної влади Німеччини.
Дуже важливо було для нас поспілкуватися з німецькими державними мужами. Ми мали можливість відвідати владу як міста Мюнхена, яке є столицею Баварії та осідком українського єпископа в Німеччині, так і цієї федеральної землі, зокрема побували в її Державному секретаріаті. Баварія є важливою німецькою землею, яка багато допомагала і допомагає Україні та впливає на загальнонаціональну політику Німеччини щодо України. Відразу від початку війни Баварія виділила 5 мільйонів євро невідкладної допомоги для України. Сьогодні в Німеччині є 1 мільйон 200 тисяч українських біженців, з яких близько 200 тисяч прийняла Баварія. Зустрічаючись з державними мужами, ми насамперед прагнули подякувати народові Німеччини за солідарність з Україною: 60 відсотків німців вважають, що їхня влада замало нам допомагає. Ми відчули велику прихильність до Україною; 70 відсотків українських біженців нині живуть у німецьких родинах. Ми намагалися бути голосом тих українців, яким у Німеччині найважче. Говорили про гасло нашого душпастирства мігрантів: інтеграції — так, асиміляції — ні!
Ще одним важливим напрямком наших зустрічей був діалог із місцевою Римо-Католицькою Церквою, яка є великим середовищем підтримки й солідарності з Церквою в Україні. Єпископи з різних частин Німеччини спеціально приїхали до Мюнхена на зустріч із владиками Постійного Синоду. Усі вони нас запевнили, що від України в Німеччині ніхто не втомлюється, хоч би як російська пропаганда хотіла змінити прихильність цього народу до багатостраждального українського люду.
Очевидно, що особливу увагу ми хотіли присвятити душпастирству нашої Церкви в Німеччині. Сьогодні на цьому терені є 53 священники, які активно працюють, 107 парафій і пастирських осередків. Від людей ми почули велике прохання розвивати цей екзархат. «Дайте нам священників!» — просили нас люди. «Будуймо українські церкви!» — одноголосно казала українська громада.
Дбаючи про розвиток нашої Церкви в Німеччині, ми можемо сказати: Боже, дякуємо Тобі за наших владик, священників, монахів і монахинь, активних мирян, які в цій країні служать Богові, українській Церкві, українському народові та українській державі. Хай Господь Бог благословить українських друзів в Німеччині! Ми відчуваємо, що їх ставатиме щоразу більше. Німеччина, як локомотив Європи, буде робити все для того, щоб перемога України на всіх фронтах настала якнайшвидше.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті! Боже, потіш засмучених, зціли зранених і стражденних, визволи полонених, поможи віднайти зниклих безвісти! Боже, благослови Україну, а через неї Європу та світ Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, повсякчас, і на віки віків. Амінь.
