Звернення Глави УГКЦ у 131-й тиждень повномасштабної війни, 18 серпня 2024 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ось минає вже 131-й тиждень великої святотатської війни, яку російський агресор приніс на мирну українську землю. Цей тиждень був, зокрема, позначений руйнуваннями храмів на нашій Батьківщині. Відповідно до останніх заяв, які лунали з Офісу Президента, в Україні вже знищено понад 630 культових споруд різних конфесій. І, на жаль, ця цифра продовжує зростати щодня.
Минулого тижня ми отримали також болючу вістку із села Антонівка, що на Херсонщині, на узбережжі Дніпра, біля славного Антонівського моста. Нас потрясло навмисне знищення храму з боку росіян. Вони зробили розвідку і, побачивши, як люди збираються довкола храму, прицільно його зруйнували.
Згідно з інформацією, яку поширює українська влада, вже десятки священнослужителів різних конфесій загинули під час цієї війни. Найбільша кількість постраждалих — серед пасторів протестантських церков. Ворог невипадково намагається знищити релігійні осередки в Україні, тому що вони — храм, спільнота віруючих людей — слугують сьогодні наче останньою надією, опорою для українців.
Але попри всі труднощі, попри те, що ми щодня дивимося в обличчя смерті, бачимо, як на наших очах ворог систематично руйнує все, ми стоїмо. Церкву, спільноту віруючих людей, тіло воскреслого Христа ніякою ракетою зруйнувати неможливо! Тому Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Українське суспільство чітко побачило, якою важливою є роль храму, священника, церковної спільноти в житті багатостраждального українського народу, зокрема в обставинах цієї жорстокої війни. Цього тижня ми були змушені почати евакуацію нашої громади з міста Мирноукраїнськ на Донеччині. Державна влада оголосила також вимушену евакуацію населення з міста Покровськ.
Біда в тому, що російські окупанти, наближаючись до якогось населеного пункту, повністю знищують його. Це немовби вогняний вал, який накочується на все. У таких обставинах ніхто не може вижити. Ворог нічого не звільняє, хоч говорить протилежне, а веде політику, тактику випаленої землі.
Перед священником постають складні запитання, що робити в таких обставинах. Чи покидати свій храм, своє місто, село? Чи залишатися на вірну смерть? Цю дилему часом не може допомогти розв’язати ніхто, окрім Господа Бога, який промовляє в сумлінні до свого слуги, священника. Але в цих обставинах ми бачимо, що вся громада, парафія, повинна негайно евакуюватися. І вона зможе це зробити лише разом зі своїм душпастирем. Так було засноване місто Маріуполь. Туди переселилася з понтійських земель громада православних греків на чолі зі своїм єпископом.
Священник, так само як капітан, останнім сходить із судна. Бо якщо б він був першим, хто евакуюється зі своєї парафії, зі свого міста, то чув би у вухах слова Христа: «Наймит, який не пастир, бачить вовка, що надходить, і кидає своїх овець. І тоді той вовк-злодій розполохує овець. Добрий пастир душу свою віддає за овець».
Я сьогодні можу засвідчити, що наші священники саме як пастирі поводяться зі своїми людьми. Тому так зростає довір’я українців, незалежно від конфесії, до священників, монахів і монахинь Української Греко-Католицької Церкви.
Так, ми з болем мусимо разом із людьми покидати наші храми, але з надією дивимося в майбутнє. І навіть коли ворог розбиває, руйнує наші церкви, як-от в Антонівці, ми молимося: «Господи, наново відвідай свій дім і віднови його як дім Твоєї слави».
Сьогодні саме Церква є надією на майбутнє всіх тих, хто страждає від війни, зокрема людей, які втратили на війні найрідніших. Вона, як мати, обіцяє своїм дітям, що ніколи їх не покине. Так вже було в історії. Окупанти, загарбники приходили і відходили з української землі. Імперії поставали і занепадали. А Церква залишалася як мати, вчителька, захисниця, прихисток своїх людей. Так буде і сьогодні, і завтра. Священник як добрий пастир, храм як знак надії, церковна спільнота як середовище порятунку продовжують виконувати свою місію служіння нашому багатостраждальному українському народові.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови українське військо, яке сьогодні захищає від цього вогняного смерчу синів і дочок України, наші міста і села! Боже, зупини цю безумну, безглузду війну! Боже, зупини руку російського вбивці! Боже, поблагослови нашу українську землю Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на Вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
