Звернення Глави УГКЦ у 145-й тиждень повномасштабної війни, 24 листопада 2024 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Ось минає 145-й тиждень великої війни. Цього тижня ми спогадували 1000-й день повномасштабного вторгнення російських злочинців на територію мирної України. Хоча ми говоримо про ці дні й тижні, проте розуміємо, що війна триває вже понад 10 років. І майже десятиліття деякі наші хлопці караються в російському полоні.
За висновками різних експертів, ця страшна війна перейшла на новий рівень ескалації. Зокрема, у свято Входу в храм Пречистої Діви Марії Росія завдала по місту Дніпро удар міжконтинентальною балістичною ракетою нового зразка.
Ворог намагається не просто зруйнувати наші міста і села, а й шантажує своєю буцімто новітньою зброєю цілий світ. Єдиний спосіб, у який він обстоює свої аргументи, — це сіяння страху.
Сьогодні Україна каже усім: не бійтеся! Того дня, коли новітні ракети прилетіли в Дніпро, я був саме в цьому місті і кажу вам: не бійтеся!
Минулого тижня Україна відзначила два свята: День Гідності та Свободи і Міжнародний день пам’яті жертв голодоморів.
У четвер, 21 листопада, ми згадували Героїв Небесної сотні, подвижників Помаранчевої революції, студентів Революції на граніті. Це все були етапи визволення України з-під московського ярма і комуністичної колонізаційної ідеології. Сьогодні гідність і свобода — це цінності, без яких сучасна українська молодь не уявляє собі життя. А в суботу, 23 листопада, ми поминали жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років.
Ці два свята, поєднані цього тижня, кажуть нам: коли хтось погодиться віддати свою гідність і свободу в обмін на сите життя, то закінчить його як жертва голодомору. Позбавивши українців свободи й надійної державності, сталінський режим убив мільйони наших братів і сестер голодом, забравши один із найкращих врожаїв на українських чорноземах. У цей День пам’яті невинно убієнних, я хочу, щоб ми всі ще раз згадали гасло світового українця: «Ми пам’ятаємо, а світ визнає». Ми пам’ятаємо, щоб більше ніколи не поширювалися геноцидні ідеології, які сьогодні на нас нападають, а світ має визнати цю трагедію, щоб запобігти її повторенню в інших країнах, щоб убивчий подих червоної москви не забирав життя більше ніде й ніколи. У контексті драматичних подій цього тижня ми кажемо на весь світ: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цього тижня в житті Української Греко-Католицької Церкви відбулася історична, знакова подія. У прифронтовому Запоріжжі ми впровадили на престол екзархів Донецького екзархату нового правлячого архиєрея. Ним став наш молодий єпископ Максим Рябуха. Донецький екзархат — це саме той терен України, на якому тепер іде війна, через який котиться вогняний смерч нищення, вбивств і знелюднення.
Нині цей екзархат розрізаний лінією фронту на дві частини, але вірні нашої Церкви залишилися обабіч цієї смертоносної невидимої межі. Ми тішимося новим єпископом для цього зраненого Божого народу, бо саме на території Донецького екзархату мільйони українців покинули свої міста і села й потребують, щоб Церква їх зігріла, надала нового сенсу їхньому життю, допомогла їм усвідомили, що саме вони є храмом Святого Духа.
Впроваджуючи владику Максима на цей єпископський престол, ми усвідомлювали, що його катедральний собор є в окупації. Мабуть, на нас чекає ще одна гарна подія — введення цього молодого єпископа в його осідок у Донецьку, адже ми віримо, що цей день обов’язково настане.
Поручаючи владиці Максимові опіку над цим Божим народом, я просив його особливо дбати про духовенство цього нашого екзархату. Бо ми бачимо, що священники, які там душпастирюють, виявивши відвагу залишитися під бомбардуваннями разом зі своїм народом, — це новітні ісповідники віри.
Частина тих священнослужителів добре знає, що таке окупація. Наші редемптористи, отці Іван і Богдан, походять із кліру Донецького екзархату, тому що місто Бердянськ належить до цієї території. Душпастирі, які голосять Боже слово там, де ворог сіє царство смерті, дихають силою Воскресіння.
Ця подія підняла наш дух. Ми бачили, як сяяли обличчя тих засмучених людей. Запоріжжя, у якому відбулася ця подія, начебто набрало нового подиху життя.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронт! Боже, Ти знаєш, як покласти край війні, бо люди вміють війни починати, але не вміють їх закінчувати, а справжній мир приходить тільки від Тебе, тому Ти благослови Твоїм справедливим, небесним миром нашу багатостраждальну українську землю!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
