Звернення Глави УГКЦ у 150-й день повномасштабної війни, 23 липня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Cьогодні субота, 23 липня 2022 року, і український народ уже стоїть у нерівній боротьбі проти російського нападника 150-й день. Сто п’ятдесят днів ведеться ця жахлива війна, яку Папа Франциск назвав святотатською і яка щодня приносить Україні нові жертви, нові знищення, щоденну нову біду.
Упродовж останніх годин знову цілями російських ракетних обстрілів стали два міста-мученики: Харків на півночі України і Миколаїв на півдні. Ракетних ударів зазнали міста Кропивницький, Кривий Ріг і Нікополь. Тож схід і південь України палає. Здригається українська земля. Проте найбільш інтенсивні бої ведуться на Луганщині та на півночі Донецької області. У вже знаних вам містах Краматорську, Слов’янську, Сіверську та Бахмуті ворог зібрав величезні сили і намагається штурмувати українські позиції. Знову багато людей загинуло, знову невинна кров скропила українські чорноземи.
Але Україна стоїть. Україна бореться. І Україна молиться. І ми продовжуємо нашу школу християнської молитви, яка є неодмінною умовою здатності народу і людини перемагати у двобої з нашим невидимим ворогом.
Сьогодні я б хотів розпочати серію роздумів над тим, про що нам потрібно молитися. Бо християнська молитва відрізняється від інших релігій саме тим, що християни ніколи не трактують Бога як якийсь далекий, страшний, незнаний Абсолют і не намагаються Ним маніпулювати. Ми знаємо, що різні окультні практики намагаються за допомогою якихось чарівних заклинань чи формул змусити Бога чинити волю людини. Така поведінка чи навіть молитва людини є неприйнятною для християн, святотатською. Ми не маємо використовувати Бога у споживацький спосіб і трактувати стосунки з Ним для того, щоб із найменшою відповідальністю якнайбільше з них скористати, як заведено в культурі споживацтва, у якій живе сучасний світ.
Про що треба молитися? Ми читаємо в Божественному Писанні, що часом ми не знаємо, про що потрібно молитися. Святий апостол Павло каже, що нашим учителем молитви є Дух Святий, Він нас навчає, про що потрібно молитися і які найважливіші блага слід випрошувати в Господа Бога, на що сподіватися. Східнохристиянська духовність, зокрема нашої візантійської традиції, схильна до так званих мануальних катехиз. Наприклад, коли ми робимо знак святого хреста, то складаємо пальці так, що ісповідуємо єдиного Бога в трьох особах і таїнство воплочення Ісуса Христа, Його Божу та людську природу, в одній Божественній особі.
І коли ми говоримо про молитву, про те, що треба в молитві просити, східна християнська традиція каже звернутися до людської долоні. Як є п’ять пальців у нашій долоні, коли ми їх разом складаємо, щоб зробити потужний кулак, яким можна долати всі життєві труднощі, так існує п’ять основних видів християнської молитви. Це молитва подяки, покаяння, прослави, про ближніх і про власні потреби.
Особисту молитву потрібно починати з подяки. Це показує унікальність і особливість християнської молитви. Коли ми дякуємо Господу Богу, то ісповідуємо свою віру. Молитвою подяки є Божественна Літургія, це Євхаристійне благодарення. Каже апостол Павло: «Той, хто наближається до Бога, повинен вірувати, що Він існує, нас слухає і що молитва є діалогом, а не нашим монологом, скерованим до Бога».
Молитва подяки є важливим початком будь-якого звернення до Бога. Ми дякуємо Всевишньому за всі дари, які від Нього отримали, знані й незнані, явні й неявні. Визнаємо, що не маємо нічого такого, чого б ми від Нього не отримали, як каже нам апостол Павло. У молитві подяки на початку нашої розмови з Богом ми повинні начебто виявити Йому свою свідомість про все отримане, подякувати за дар створення і спасіння, ісповідуючи Його як Творця і Спасителя.
Коли йдеться про дар створення, то ми складаємо подяку Господеві за те, що живемо, що маємо життя, дихання, що Він нас любить і своєю любов’ю нас надихає, нами дихає, і тому ми можемо жити. Ми читаємо у Священному Писанні, що Бог, створивши людину із земного праху, вдихнув у неї життя і вона стала душею живою. Оце щоденне оживлення нас тримає нас при житті.
Ми повинні подякувати Господу Богу за дар спасіння, яке ми отримали в Його Сині і яке діється в нас силою і благодаттю Святого Духа, за всі ті таїнства, які ми отримали в Його святій Церкві, за все те, що ми отримуємо як наше духовне життя саме через таїнство спасіння, що відкривається нам у церковному тілі як можливість живого доступу до Бога, спілкування з Ним. Крім того, кожен із нас отримав багато особистих дарів, про які більше ніхто не знає. Тому подякуймо Господу Богу, як каже наша Божественна Літургія: «Твоє від твоїх Тобі приносимо, наш Творче» — і тоді побачимо, що Господь Бог уже нам дав набагато більше, ніж те, про що ми сьогодні хочемо Його просити. Дякувати Богові за життя і спасіння серед лиха війни і смерті — це щось, що дає надію, окрилює нас у тяжких обставинах.
Сьогодні молитвою подяки помолімося до нашого Бога — Отця, Сина і Духа Святого, Творця і Спасителя, дякуючи Йому за те, що дожили до цього ранку. Дякуймо Йому за українське військо, дівчат і хлопців, які закривають нас від куль своїми грудьми, захищають на фронті наш мирний спочинок. Подякуймо Господу Богу за дар Української Держави, яка є необхідною умовою життя і розвитку українського народу в сучасному світі. Подякуймо за все те, що ми отримали і чим покликані поділитися з нашим ближнім.
Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти є з нами! Дякуємо Тобі за те, що Ти не покидаєш нас, особливо тоді, коли нам найважче! Боже, дякуємо Тобі, що Ти серед смерті, серед війни, є Богом життя і надії! Боже, Твоїм оживляючим благословенням благослови Україну і всіх нас!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
