Звернення Глави УГКЦ у 151-й день війни, 24 липня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні неділя, 24 липня 2022 року, і український народ уже 151-й день стоїть і захищає свою Батьківщину в нерівній борні з численним російським загарбником.
Упродовж останньої доби найважче було на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині та Харківщині. Потужних атак ворог завдав по прикордонних районах, зокрема на Сумщині. Миколаїв знову потерпає від ракетних ударів і зараз триває операція з порятунку людей, які опинилися під завалами в багатолюдному кварталі міста.
Проте найбільш цинічним був удар по українській Одесі. Вчора, буквально наступного дня після підписання угоди про розблокування портів і вивіз українського хліба, росіяни вдарили ракетами саме по Одеському порту, намагаючись поцілити у сховище українського зерна… Який цинізм! … Яке віроломство! … Потерпає так само від ракетних ударів Запоріжжя, Дніпропетровщина та Кіровоградщина.
Але Україна стоїть. Україна бореться. Україна молиться. І навіть бачачи це віроломство, ми його перемагаємо, плекаємо взаємне довір’я. Бачачи ці трагедії щоденного ракетного тероризму, ми його перемагаємо силою любові до Батьківщини, невтомно рятуючи життя наших рідних і близьких.
Сьогодні я б хотів з вами роздумати над ще одним важливим видом християнської молитви, що відновлює наші духовні сили, нашу здатність попри все триматися, стояти і йти вперед у нерівній борні. Вчора ми згадували про п’ять видів молитви, роздумували над тим, про що слід молитися, і говорили, що необхідно розпочинати молитву з подяки. Наступним видом молитви має бути молитва покаяння, яка є наближенням людини до Бога.
Коли ми спілкуємося з іншою людиною, то, природно, наближаємося до неї. Так само й молитва, як спілкування людини з Богом, веде особу до стояння в Його присутності.
І ось для того щоб рухатися до Бога, потрібно позбуватися всього того, що нас відділяє, віддаляє від Нього. У молитві покаяння ми приносимо до Господа Бога наші гріховні рани. Важливо вміти відкрити свої рани перед нашим Небесним Отцем, перед Христом, духовним лікарем, і просити благодаті Духа Святого як ліків для зцілення цих ран. Ми, християни, віримо в Бога, який прощає. Молитва покаяння, як другий етап щоразу глибшого спілкування з Богом, є завжди моментом, коли ми відчуваємо радість від Божої любові до нас. Як ми виставляємо на сонячне проміння рани та виразки, котрі часом з’являються на нашій шкірі, щоб їх загоїти, так само коли людина вміє відкрити свою душу перед Лікарем душ і тілес наших, тоді вона стає здатною до зцілення.
Ми маємо зрозуміти, що Господь Бог нас бачить, — бачить такими, якими ми є насправді. У молитві покаяння ми пізнаємо правду про самих себе, а відтак у Божих очах можемо побачити, якими Він хоче нас бачити. Ми бачимо себе лише такими, якими є сьогодні, натомість Бог бачить нас такими, якими ми можемо стати завдяки звільненню від зла, що, можливо, нас мучить. Тому покаяння — це молитва зцілення ран.
Сьогодні помолімося за всіх тих, хто зранений війною. Ми, можливо, ще повні не усвідомлюємо, наскільки глибокі рани в душі, тілі та свідомості нашого народу залишає війна. Ми повинні готуватися до довгого періоду зцілення ран. Проте дуже важко говорити про оздоровлення цих ран без уміння молитися покаянною молитвою. У духовному житті зцілення без покаяння не відбувається, як немає одужання тоді, коли лікар не знає правди про свого пацієнта.
Ми сьогодні молимося: Боже, залікуй рани України! Боже, прийми нашу покаянну молитву! Боже, прости нам наші гріхи! Ми знаємо, що Ти не бажаєш смерті грішника, а хочеш, щоб він навернувся і жив! Боже, прости гріхи дітей України, її синів і дочок. Ми знаємо, що Ти, дивлячись на нас, передусім бачиш нас як своїх дітей, які часом грішать, губляться… Боже, будь милостивий до України, до всіх нас!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
