Звернення Глави УГКЦ у 154-й день війни, 27 липня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Cьогодні середа, 27 липня 2022 року, і український народ уже 154-й день стоїть в оцій нерівній борні із ворогом, який прийшов на нашу землю нас вбивати і своїм військом набагато більший від українського війська, проте ламає собі зуби об стійкість України і твердість української волі бути вільним народом, незалежною державою.
Упродовж останньої доби знову здригалася українська земля, знову гинуть люди. Вісім регіонів України були обстріляні з різного виду зброї. Потерпали від російських ракет і бомб прикордонні райони Чернігівщини та Сумщини, а також Дніпропетровщина. Оговтується після щільних ракетних ударів чорноморське узбережжя Одеської області. Над ранком потужного удару було завдано по Харкову. Величезними ракетами С-300 було вкотре розстріляно індустріальні райони цього великого міста. Найбільш інтенсивні бої точаться на Луганщині та Донеччині, зокрема довкола міста Бахмут, та на півдні нашої Батьківщини, на Херсонщині. У цих місцевостях скупчилася велика кількість живої сили, зброї різного виду.
Але Україна стоїть. Україна бореться. Україна молиться.
Ворог намагається нас залякати. Ракетними ударами б’є по мирних містах, щоб зламати стійкість українського народу. Але добивається цим протилежного ефекту. Воля захищати Батьківщину в нашому народі лише кується, як сталева криця.
Ми сьогодні продовжуємо роздуми над різними видами молитви, які також можуть бути етапами одного звернення до Бога. Ми спершу запитували себе, про що нам молитися, а відтак стверджували, що є п’ять головних видів молитви щодо змісту цієї глибокої, таїнственної дійсності, цього дихання душі. Ми говорили, що потрібно починати моління з подяки Богові, переходити до каяття, далі промовляти молитву заступництва за ближніх, за інших людей, у ключі духовного альтруїзму. Вчора ми роздумували над важливістю особистої молитви, над значенням невтомного відкривання Богові своїх прохань. Ми згадували, що таке тривання в молитві часом збільшує наше бажання наблизитися до Бога і змінює нас, розширює наше серце і нашу душу, робить нас здатними прийняти від Господа Бога більше дарів, ніж тих, про які ми просимо.
Сьогодні я б хотів роздумати над молитвою, яка є начебто вінцем чотирьох попередніх етапів, — молитвою прослави. Ми говорили, що, приступаючи до Господа Бога, маємо Йому довіряти. Важливо розуміти, що Господь Бог знає, що мені потрібно, бажає мені добра, наді мною милосердиться і що моя молитва більше потрібна мені, аніж Йому, тому що преображає мене як молільника.
На різні етапи молитви можна поглянути як на різні етапи дозрівання людини в молитві. Коли ми починаємо молитися, то часто просимо Господа Бога, щоб Він вчинив те, чого ми від Нього сподіваємося чи про що Його просимо. Проте зріла молитва — це своєрідне навернення від того, що прагну я, до глибокого молитовного довір’я до Бога, яке висловлюється фразою «Боже, нехай буде воля Твоя».
Молитва прослави вінчає наші звернення до Господа Бога, тому що ми вже в Бога нічого не просимо. Натомість прославляємо Його за те, що Він є і що ми можемо до Нього наближатися. Ми славимо Його за те, що Він святить своє ім’я в нашому людському житті, як про це молимося в молитві «Отче наш»: «Нехай святиться ім’я Твоє». Ми славимо Бога, тому що пережили Його велич, доброту, милосердя.
Наше звернення до Нього звершується висловом захоплення нашим Богом, Творцем і Спасителем. І ми разом з ангелами в небі, святими, усіма тими, які пізнали Бога, славимо Його — Отця, і Сина, і Святого Духа. Прославою зазвичай закінчуються всі християнські молитви.
Прослава Бога буде нашою молитвою у вічності. Усі наші прагнення, бажання, прохання здійсняться, а молитва прослави буде нашим життям у небі повіки.
Вчора мене сколихнуло одне повідомлення. Ми багато разів підкреслювали важливість говорити правду під час війни, бо, як стверджує Папа Франциск, будь-яка велика війна пов’язана з великою брехнею. І ми дякуємо різним чесним журналістам, які з усього світу приїжджають до України, разом із нами переживають наше горе, щоб стати голосом українського народу до світової громадськості, говорячи правду про біду і страждання в Україні.
Згідно з цим повідомленням, кожних чотири дні в Україні гине від російських куль, бомб, снарядів і ракет один журналіст. За 154 дні війни загинуло вже 37 журналістів. Ми сьогодні хочемо подякувати тим працівникам слова, які мають відвагу піднести його на захист нашого народу. Дякуємо за їхнє співстраждання з усіма нами, за те, що вони готові переживати те, що переживає сьогодні кожен українець на своїй Батьківщині. Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми тих героїв, які віддали за правду своє життя в Україні. Виконуючи свої професійні обов’язки, вони за велінням власного сумління говорять правду, і цього не може знищити жоден підкуп і жодна брехлива пропаганда. Боже, прийми їх у свої обійми! Вічна пам’ять усім журналістам, які за правду в Україні віддали своє життя.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
