Звернення Глави УГКЦ у 154-й тиждень повномасштабної війни, 26 січня 2025 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Знову ми рахуємо тижні, дні й ночі великої війни. Цього разу минає вже 154-й тиждень повномасштабного вторгнення.
Цей тиждень був дуже важким в Україні. На лінії фронту відбуваються просто жахливі події. Росіяни намагаються за всяку ціну військовими засобами досягти політичних цілей і щодня жертвують тисячами своїх солдатів. Справді, це криваве побоїще. Майже півтори тисячі щоденних втрат росіян маємо на наших фронтах. Найбільш жорстокі бої йдуть довкола двох героїчних міст — Покровська і Курахового на нашій Донеччині.
Однак те, що найбільше вразило нас минулого тижня, — це кадри жорстокого розстрілу шістьох наших військовополонених солдатів і те, що росіянин, який їх убивав, мав на грудях наліпку з іконою нерукотворного Спаса. Жахливе видовище… Християнське сумління не може з цим змиритися.
Не можна виправдовувати святотатську війну. Не можна в ім’я Бога вбивати безборонних невинних людей. Папа Франциск вже дуже чітко охарактеризував те, що діється. Це вже не війна, вона не поважає воєнних звичаїв і правил та міжнародного гуманітарного права, це — бандитизм.
Цього тижня ворог щоночі завдавав ударів по наших мирних містах і селах. Осередками нічних атак з повітря були Київ і Київщина, а також місто Запоріжжя і Запорізька область. Ми маємо десятки вбитих і поранених, серед них є кількамісячні діти. Ми сьогодні просимо Господа Бога прийняти невинно убієнних, зглянутися на сльози і кров українських матерів, дітей, старців.
Незважаючи на жорстокі реалії, з якими ми не можемо змиритися чи до них звикнути, хочемо, щоб світ вкотре почув голос нашого народу: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Минулий тиждень став особливим часом слухання наших жінок, матерів, які є рідними і близькими тих, що пропали безвісти чи потрапили в російський полон з наших формувань територіальної самооборони. Це обов’язок Церкви, душпастирів — бути поруч із тими, хто найбільше страждає. Дивлячись на обличчя цих жінок, переймаєшся їхнім болем.
Ці зовсім молоді і сивочолі українки розповідали мені про свої враження від візиту до Святішого Отця Франциска. З якими емоціями вони передавали його погляд! На їхнє переконання, він зрозумів їх без слів. Та найбільш зворушливим був момент, коли Папа поцілував український прапор, який жінки пронесли в чудесний спосіб на цю загальну аудієнцію.
Часом ці жінки, матері почуваються самотніми, покинутими. Це горе розбиває їхнє фізичне здоров’я, тому душпастирі повинні бути поруч. Сьогодні допомога Церкви, зокрема цим категоріям, є багатогранною. Ми підтримуємо таких жінок у їхніх змаганнях, у діалозі з українською владою та міжнародними інституціями і робимо все для того, щоб визволити невинних із ув’язнення. Бійці територіальної самооборони часто не потрапляють до списків військовослужбовців, тому що російська сторона сприймає їх не як військових, а як цивільних заручників. Тому юридичних механізмів їх визволення практично не існує. Натомість існує біль, плач, страждання — і тих, хто зазнає щоденних тортур, і їхніх родичів, які волають до неба і до сумління світу про допомогу.
У цій розмові з жіноцтвом мене найбільше вразила розповідь про те, що нашим полоненим, ув’язненим заручникам не дають можливості навіть молитися. Росіяни трактують їх як тварин, кажуть, що тварини не моляться. Військовополонені не сміють мати із собою жодних релігійних атрибутів, зокрема хрестика, Святого Письма.
І ось на прохання тих жінок я звертаюся до міжнародних інституцій, Червоного Хреста, до всіх, хто може допомогти в цій справі, щоб військовополонені, яких росіяни незаконно утримують, мали можливість задовольняти свої релігійні потреби, зокрема молитися. Прошу, щоб омбудсмени, представники гуманітарних інституцій відвідували цих ув’язнених, обстоюючи їхнє право мати в руках бодай Священне Писання. Хай голос болю і сліз наших матерів і жінок почують могутні світу цього, усі ті, що можуть полегшити страждання наших полонених захисників і захисниць України.
Боже, благослови Україну! Боже, вислухай наші молитви про якнайшвидше закінчення цієї війни і справедливий мир! Боже, прийми ці молитви, промовлені крізь сльози нашого стогону від болю народу, і поблагослови Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
