Звернення Глави УГКЦ у 155-й день війни, 28 липня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні четвер, 28 липня 2022 року, і український народ уже 155-й день стоїть у героїчній боротьбі із російським агресором, який прийшов нищити, палити, руйнувати нашу землю, наше мирне життя.
Впродовж останньої доби Україна знову стікала кров’ю. Найбільш інтенсивні бойові дії були зосереджені на Донеччині. Там найвища концентрація російської зброї, найбільші атаки на Україну. Одночасно ворог продовжує так званий ракетний тероризм. Було обстріляно прикордонні території Чернігівщини та Сумщини. Майже всю ніч у Києві лунали сирени повітряної тривоги, а ворог завдав ракетного удару по Вишгородському району, що поблизу столиці. Над ранок був обстріляний ракетами наш Миколаїв, завдано поважних руйнувань закладам освіти, науки, є багато поранених осіб. Страждає, плаче наша Харківщина. Щодня зазнає нещадних обстрілів місто Харків. Уже кілька днів поспіль ведуться рятівні роботи в місті Чугуєві, який зазнав великих руйнувань внаслідок ракетного обстрілу і в якому ще досі з-під завалів дістають тіла людей.
Але Україна стоїть. Україна бореться. Україна молиться.
Сьогодні наша Батьківщина святкує потрійне свято. Ми згадуємо пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира, Хрестителя Русі-України, який подарував нам Христову віру. Завдяки йому в хрещальній купелі дніпровських вод відбулося народження нового Божого люду Київської держави. Отож цього дня ми також святкуємо державне свято Хрещення Русі-України. Крім того, уперше після встановлення ми святкуємо День Української державності, яка має тисячолітню історію. Тисяча років державного будівництва, зокрема тут, у Києві, на святих Київських горах. Тисяча років змагання люду нашої Батьківщини за свою вільну, соборну, незалежну Українську Державу, яка не раз зазнавала нищення. Цю державність багато разів нам було вкрадено. Цілі століття український народ був змушений жити на рідній землі в чужих державних утвореннях. Але сьогодні ми втішаємося можливістю мати свою державу і захищаємо її ціною власного життя, своєї крові.
Тому сьогодні так хочеться згадати в молитві цілі покоління наших попередників, які боролися за вільну, незалежну Україну. Згадаймо наше воїнство: тих, що полягли в боротьбі, захищаючи Батьківщину, зокрема тепер від російського нападника, і тих, що святкують цей день на передовій і саме з цієї християнської віри князя Володимира черпають духовні сили, щоб стояти і перемагати.
Помолімося за те, щоб ми тепер не втратили цього скарбу віри князя Володимира, а Українська державність, яку нині захищаємо, утверджуємо і розвиваємо, завжди будувалася на основі Божого морального закону, що був написаний у серці київського народу, Божого люду України в момент його хрещення у водах Дніпра.
Ми маємо особливу традицію святкування Хрещення Русі-України, щоб воно було не лише спогадом про минуле. Як так зробити, щоб ми тепер могли жити тією вірою, яку подарував нам князь Володимир? Щоб продовжувати традицію християнського життя, нашого хрещального походу, ми сьогодні урочисто відновлюємо хрещальні обіти, які ми дали Богові устами хрещених батьків у момент Таїнства Хрещення.
У наших храмах цього дня здійснюється особливий обряд. Священник спочатку запрошує всіх присутніх повернутися до заходу, тобто плечима до престолу і обличчям до входу храму, і каже їм так: «Повернімося до заходу, де сонце заходить, до місця темряви, і, дивлячись на цю темряву, відречімося від неї. Будемо відрікатися від сатани і всякого зла. Щиро заявляємо, що ми є проти диявола, проти зла і не хочемо брати участі в людській злобі, обмові, нечистоті й помсті». А потім священник скеровує низку запитань до тих людей, які відновлюють свої хресні обіти: «Чи відрікаєшся від сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?». Ми урочисто кажемо: «Відрікаюся». — «Чи відрікаєшся сатани, всякої гордості, захланності, нечистоти, заздрості, непоміркованості, гніву і лінивства?» — «Відрікаюся». — «Чи відрікаєшся від сатани і всякої злоби, ненависті, помсти, обмови і самолюбства?» — «Відрікаюся». Відтак люди повертаються обличчям до престолу, а священник промовляє: «Тепер обернімося до сходу, до місця світла, і, дивлячись на те світло, яке є образом Ісуса Христа, заявімо, що хочемо з’єднатися з цим світлом, відповідаючи „з’єднуюся“ на наступні запитання». «Чи з’єднуєшся з Христом?» — питає священик. Ми заявляємо: «З’єднуюся». — «Чи з’єднуєшся з найбільшим добром, що ним є Ісус Христос?» — «З’єднуюся». — «Чи з’єднуєшся із самою любов’ю, мудрістю, миром і радістю, що ним є Ісус Христос?» — «З’єднуюся». «Чи віруєш Христові?» — питає сьогодні нас Церква. Ми урочисто відповідаємо: «Вірую Йому, як Цареві і Богові».
Нехай ця віра, яку ми сьогодні урочисто відновлюємо, буде силою, що дасть нам благодать перемоги над дияволом і його слугами, принесе благословення нашій Батьківщині, скріпить нашу державу, просвітить усіх тих, що перебувають у темряві. Нехай мир Божий запанує на благословенній українській землі, у вільній, незалежній і соборній Україні.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
