Звернення Глави УГКЦ у 17-й день повномасштабної війни, 12 березня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі, брати і сестри, сьогодні 12 березня 2022 року, і Україна переживає вже сімнадцятий день жахливої війни. Війна — це завжди поразка людства. Війна — це завжди момент, біда, коли принижується гідність людини. Коли ми боремося за мир — ми можемо усе здобути. Коли починається війна — ми можемо все втратити.
Ми сьогодні бачимо в Україні велику зневагу гідності людини. Втрачається людяність. Дегуманізується людська істота, зокрема, істота тих, хто почав цю війну. Хто починає війну, стає меншим відносно своєї людяності. Хто вбиває іншого, нищить, перш за все, людяність у самому собі, нищить свою власну людську гідність.
Що ми, як християни, можемо протиставити такій зневазі людини під час війни в Україні?
Найперше, ми повинні чинити діла милосердя і робити все для того, щоб виявити повагу до гідності людини.
Ми молимося за наше українське військо, яке цю гідність захищає і утверджує. Ми сьогодні молимося за цивільне населення України, за наших біженців, за тих, які залишилися в холодних, оточених містах і селах без води, без харчів, без тепла. Ми про них пам’ятаємо і їм хочемо допомогти.
Україна воює за гуманітарні коридори, за те, щоб можна було рятувати людину, поважаючи її гідність, незалежно від того, хто якою мовою говорить, до якого народу належить чи до якої церкви вчащає.
Сьогодні в Україні ведеться війна за гідність людини.
І в цій війні ми стикнулися зі ще одним великим викликом, з одною із форм зневаги гідності людини. Ми знаємо, що померлого похоронити — це один із видів милосердя для тіла ближнього. Ми чи не вперше стикнулися із таким кричущим фактом, що ті, хто вступив на українську землю, російський агресор, не поважає тіл власних загиблих, не хоче належним чином віддати почесть тим, хто загинув в Україні. Хоча наші волонтери, наші добрі люди, хочуть тіла російських загиблих віддати, але їх ніхто не хоче прийняти, гідно похоронити.
Ми справді бачимо в Україні гори трупів, ріки крові і море сліз.
З болем серця споглядаємо на те, як в оточених містах, наприклад, в Маріуполі без молитви, без християнської пошани, без християнського похорону, у величезних братських могилах безіменними хороняться тисячі людей. Лише в одному Маріуполі, за офіційними даними, в цих днях загинуло майже півтора тисячі мирних жителів, яких поховали у спільних, масових похованнях братських могил.
Як нам важливо сьогодні виявити нашу пошану до тіл убитих, військових чи цивільних! Тіла наших українських воїнів наш народ зустрічає на колінах, коли їх повертають до їхніх містечок, їхніх сіл, їхніх родин.
Тому сьогодні, в цю суботу, я закликаю всіх наших священиків, вірних в Україні і цілому світі відслужити заупокійні богослужіння, як вияв нашої пошани для тих, кого було вбито на землях України, внаслідок цієї нелюдяної, жахливої війни.
Помолімося сьогодні за тих, над ким не лунали церковні дзвони, які неоплаканими були складені у братські могили. Помолімося за тих, над ким, не лунала християнська заупокійна молитва. Виявімо наше милосердя до тіл загиблих і збережімо таким чином людину, людську гідність в Україні!
Вічна їм пам’ять!
Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і чоловіколюбієм завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
