Звернення Глави УГКЦ у 178-й тиждень повномасштабної війни, 13 липня 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 178-й тиждень великої війни. Ми розуміємо, що вже давно не дні й тижні, а роки рахуємо цієї жорстокої війни, яку росія розпочала проти України ще у 2014 році. Останній тиждень, без сумніву, увійде в історію як період небаченої й нечуваної ескалації.
Цього тижня, зокрема, Київ і Луцьк пережили масовані удари, що стали рекордними за всі роки війни. У ніч на 9 липня росія здійснила найбільшу за весь час кількість повітряних атак — понад 740 дронів, ракет та інших видів озброєння впали на мирні українські міста.
Постраждав наш Київ. Серед уражених об’єктів — Апостольська нунціатура, де було серйозно пошкоджено дах господарської будівлі. За підсумками червня, цей місяць став, імовірно, найкривавішим для цивільного населення України від початку повномасштабного вторгнення: близько 350 загиблих, тисячі поранених.
Створюється враження, що ворог веде війну не так проти українського війська, як проти всього нашого народу. Він хоче залякати нас нічними атаками, змусити тікати з країни, спровокувати нову хвилю біженців, емігрантів і внутрішньо переміщених осіб.
Ворог намагається паралізувати саму волю України до спротиву. Але що більше він нас лякає — то більше світ нас підтримує. Що глибше смерть заглядає в очі українцям — то яскравіше сяє Боже світло в темряві ночі.
І ми знову проголошуємо на весь світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Цей тиждень був також тижнем великого Божого світла. Цікаво, що тут, неподалік Рима, у містечку Суб’яко, розташована давня печера святого Бенедикта — місце, де народилося західне монашество. На її стіні зберігся середньовічний напис латинською мовою: «Бенедикте, чому шукаєш світла в темряві печери? Але серед темної ночі найяскравіше сяють зорі». І справді — серед мороку, який ворог намагається посіяти в Україні, на нашому небосхилі засяяло багато нових зірок надії.
Насамперед цього тижня завершив свою роботу Синод наших єпископів, який відбувався у Вічному місті. Цей Синод був особливим, навіть історичним, адже ми відчули, що сила Божа пульсує в жилах нашої Церкви, що сьогодні вона [Церква] стає активним суб’єктом міжнародних відносин, що вона дедалі краще організовується й ефективніше діє. Наша Церква є не лише голосом України та її народу, а й реально служить — зцілює рани війни. Центральною темою цього Синоду, як відомо, було душпастирство родини, сім’ї.
Зібрання в Римі майже 50 єпископів нашої Церкви з усього світу стало нагодою для численних важливих контактів. Зокрема, ми мали зустріч із представниками уряду Італії: заступником Прем’єр-міністра паном Монтовані, міністрами охорони здоров’я, культури, довкілля і енергетики, закордонних справ, а також із керівником дитячої лікарні «Бамбіно Джезу». Ми побачили: італійський уряд визнає Українську Греко-Католицьку Церкву реальним партнером у справі відбудови України.
Ті партнерські міжнародні зв’язки, які наша Церква нині вибудовує в Італії, є безпрецедентними й історичними. Вони відкривають нові можливості для служіння нашому народові. Сам факт, що цими днями в Римі проходив міжнародний саміт — зустріч безпрецедентної кількості державних діячів і міжнародних інституцій, які обговорювали відбудову України в контексті Року надії, — свідчить: ми не лише зберігаємо нашу державу й незалежність, а вже створюємо конкретні механізми для її оновлення і майбутнього.
Але Церква передусім дбає не так про відбудову приміщень, будинків чи інфраструктури, як про відбудову людини — зцілення особистості, відновлення здатності українців жити, діяти й творити майбутнє.
Цієї неділі ми щиро дякуємо Господу Богу та всім друзям України. Адже тут, у Римі, можливо, під натхненням духовної інтуїції святого Бенедикта, покровителя Європи, ми стали свідками того, як це Боже світло небесної надії сяє над Україною серед кромішньої ночі жахіть війни.
Ми сьогодні з повноти надії підносимо нашу молитву: Господи, благослови нашу Церкву, наш народ, наших єпископів і священників, усіх, хто служить душпастирству родин. Благослови наші родини, сім’ї — хоч і зранені, але саме в них починається життя, передається віра, народжується майбутнє України. У сім’ї кується надія, і в родині починається відбудова Батьківщини. Благослови цю родину — справжню надію України!
Боже, зупини вбивчу руку того, хто руйнує. Світ шукає шляхи відбудови, але є той, хто, сповнений диявольським духом, прагне лише нищити. Та ми віримо — Твоєю силою, Господи, зможемо зупинити руйнування. Тож благаємо: Боже, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
