Звернення Глави УГКЦ у 197-й тиждень повномасштабної війни, 23 листопада 2025 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 197-й тиждень повномасштабної війни, яку російські злочинці принесли на мирну українську землю. Цей тиждень був позначений як високим героїзмом синів і дочок України в захисті своєї Батьківщини, так і новими злочинами проти людяності, які окупанти вчинили на нашій багатостраждальній українській землі.
Ми молимося за наших захисників Покровська, Мирнограда на Донбасі, Гуляйполя на Запоріжжі, на Півдні нашої Батьківщини, Куп’янська на Харківщині, — молимося за Суми, які також щодня і щоночі є в зоні найінтенсивніших російських атак на Півночі нашої Батьківщини.
Але, мабуть, усіх нас особливо сколихнула трагедія, що сталася в Тернополі. У ніч на 19 листопада масованим ракетним ударом по мирних мешканцях російські злочинці вбили десятки людей, сотню поранили; серед загиблих — три дитини. Рятувальники й досі розбирають завали, працюють цілодобово.
Те, що ми бачили в Тернополі, виходить далеко за межі поняття «війна». Це вже не війна, не протистояння військових сил держав, — це навмисне масове вбивство цивільного населення. Особливо цинічним це звучало в повідомленнях з російської сторони, де писали, що цим злочином вони досягли своїх цілей. Вони ще раз підкреслили, що це було навмисне вбивство цивільних людей.
Не менш цинічним це постало напередодні Міжнародного дня захисту дітей, який ми вперше святкували разом із світовим співтовариством саме 20 листопада. Сьогодні невинна кров українських дітей стукає до сумління всіх людей доброї волі. Ті три дитини, яких росіяни вбили в Тернополі, нагадують нам про 668 загиблих дітей України за чотири роки цієї війни.
Ми хочемо сьогодні молитися і згадати тих дітей, які пропали безвісти в Україні, поранених дітей, десятки тисяч викрадених українських дітей — тих, які не мають голосу, щоб самі про себе промовити, і не мають нікого, хто б їх захистив перед могутніми світу цього.
У час Різдвяного посту ми бачимо, що Син Божий, який іде до нас, щоб народитися в людському тілі, який сам забажав стати дитиною, нині особливо співстраждає з дітьми України — дівчатками і хлопчиками, яких російський агресор свідомо перетворює на мішені своїх щоденних атак.
Але ми сьогодні вкотре промовляємо на весь світ, що наша Україна стоїть.
Ми хочемо подякувати Папі Леву XIV, що якраз цього тижня зустрівся з українськими дітьми, звільненими з російського викрадення. Дякуємо, що Святіший Отець особисто хотів почути історії цих дітей та їхніх сімей, батьків і матерів, яких часто піддавали тортурам на очах у власних дітей. Дякуємо Папі за солідарність і підтримку України словом і ділом.
А світ нехай чує: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цього тижня, 21 листопада, Україна святкувала День гідності і свободи, — день, коли в різні періоди відбулися дві трансформаційні події українського суспільства, які ми називали революціями — Помаранчева революцією та Революція Гідності. Цього дня ми особливо поминаємо синів і дочок України, які віддали життя за гідність і свободу нашої Батьківщини.
Ми поспішили на вулицю Інститутську в Києві, де на крові наших Героїв Небесної сотні збудований маленький дерев’яний храм. Там твориться молитва за невинно убієнних українців, за тих, які боролися і віддали життя за гідність і свободу своєї Батьківщини.
Цього тижня ми згадували й іншу трагедію, що й нині позначає свідомість і серце українців як постгеноцидної нації, яка переживає новий геноцид у цій війні. Вчора ми вшанували всіх жертв голодоморів — невинно убієнних штучним голодом, який був організований сталінським комуністичним режимом. Гасло цих поминальних днів — слова Світового конгресу українців: «Ми пам’ятаємо, а світ визнає».
Щороку ми знову промовляємо до світу про рани й трагедії України не для того, щоб із кимось поквитатися, а щоб ця пам’ять стала запобіжником подібних трагедій — ні з Україною, ні з будь-яким іншим народом. Тому сьогодні так важливо зупинити вбивчу руку російського агресора, який хоче повторити все те, чому ми прагнемо запобігти нашою борнею, нашою пам’яттю, нашим героїчним захистом Батьківщини.
У ці дні поминання трагедій минулого й переживання трагедій сучасності ми хочемо молитися, — молитися за всіх тих, хто був забутий або кого намагалися забути в історії.
Складаю слова подяки нашому владиці-митрополиту Теодорові Мартинюку, який першим поспішив на це місце трагедії в Тернополі. Наша Церква там організувала гуманітарний штаб допомоги постраждалим.
Ми сьогодні молимося, щоб Бог зупинив цю війну. Просимо: Господи Ісусе Христе, благослови Україну, благослови Твоїх дітей, благослови всіх тих, які тільки в Тобі мають свою надію і допомогу!
Боже, благослови Твоїм справедливим, небесним миром нашу Батьківщину!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
