Звернення Глави УГКЦ у 204-й тиждень повномасштабної війни, 11 січня 2026 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі минає вже 204-й тиждень великої війни, — війни, у якій росія принесла багато лиха на українську землю.
На жаль, ця війна триває, а її жорстокість лише посилюється. Цей тиждень, мабуть, знову ввійде в історію як тиждень великого болю і сліз в Україні. Це був час, коли по всій країні щоденні температури опускалися нижче за десять градусів морозу. Водночас ворог невпинно атакує наші мирні міста і села, нищить критичну інфраструктуру. Цілі області, зокрема Запорізька і Дніпропетровська, пережили повний блекаут. Цілі райони залишилися без тепла і світла.
У ніч на 9 січня ворог масовано атакував нашу столицю — Київ — різними типами зброї. Загинуло багато людей, десятки зазнали поранень. Навіть міжконтинентальною балістичною ракетою був атакований наш Львів, що розташований біля західних кордонів Батьківщини. Велике горе пережили також Кривий Ріг, Запоріжжя та Одеса.
Сьогодні ж ми вітаємо вас із Черкас — міста, яке є серцем України. Черкащина є батьківщиною нашого кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Тут, у цьому місті, ми разом молилися за упокій душ наших полеглих воїнів спільною, соборною молитвою. Поруч зі мною — родичі наших загиблих, їхні дружини. Наша Церква особливо огортає опікою, любов’ю і увагою тих, хто переживає горе і біль утрати своїх найдорожчих.
У контексті цієї спільної молитви та спільного переживання болю війни хочу особливо подякувати нашим рятувальникам, медикам, енергетикам, які після кожного масованого ракетно-дронового удару відновлюють енергопостачання і теплопостачання.
Особливо цинічним було вбивство одного з медиків у Києві, коли росіяни навмисно, через певний часовий інтервал, повторно вдарили по тому самому житловому масиву, куди вже приїхали наші медики рятувати життя. Там один із них — біженець, переселенець — віддав життя на робочому місці, рятуючи інших. Ми дякуємо нашим людям, професіоналам, які сьогодні кожен на своєму місці борються за життя в Україні.
Складаю сьогодні велику подяку Папі Леву XIV, який цього тижня під час різдвяної зустрічі з дипломатичним корпусом, акредитованим при Святому Престолі, закликав негайно зупинити війну, збройний конфлікт в Україні.
Ми прагнемо, щоб голос України, Українських Церков був почутий лідерами релігійних і громадських інституцій міжнародної спільноти, аби сказати рішуче «ні» російському тероризмові й зупинити цю війну.
Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цієї неділі після Богоявлення ми переживаємо неділю Божого слова. Ми знову черпаємо силу з Божого слова, яке промовляє до нас, дихає Божим світлом із небес через Святе Письмо, через книги Євангелія. Ми вкотре вслухаємося в слова апостола Павла «… Я не соромлюся Євангелії: вона бо — сила Божа на спасіння кожному, хто вірує…» (Рим. 1, 16). Слово сьогодні стає силою, що надає Україні стійкості.
Під час відвідин Черкас я мав нагоду зустрітися з ректоратом, викладачами і студентами Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, а також із представниками місцевої влади. Усюди я запитував: чим ми можемо послужити? І почув одну унікальну відповідь, яка зворушила мене до глибини душі.
Як відомо, Черкаси і Черкащина є культурним, національним серцем України. Ми зустрілися з представниками бібліотечної мережі міста і почули, що громадські бібліотеки міста працюють, а люди читають. Народ прагне книжки — української книжки.
У контексті декомунізації, коли бібліотечні фонди позбулися ідеологічної, комуністичної, російськомовної літератури, постала гостра нестача книжок. Тому сьогодні звідси, із нашої парафії, я оголошую акцію: «Черкаси потребують української книжки. Подаруй українську книжку Черкасам».
Звертаюся до бібліотек у різних містах України, до громадських читалень світового українства за кордоном, до приватних колекціонерів: подаруйте свої книжки Черкасам. Бо сьогодні книжка може стати джерелом стійкості для нашого народу — простором, де люди черпають нові ідеї, сенси й смисли з нашої національної культури, із безсмертного українського слова, носієм якого був великий Тарас, що спочиває поруч, у Каневі.
А тут, у нашій парафії, цієї неділі ми відкрили й освятили парафіяльний простір «Під покровом любові». Тут будується наш храм, який ще не зведений, але ми вже облаштували його підземелля як бомбосховище і водночас — як простір соціального служіння. Цієї неділі ми урочисто його освятили.
Тут сьогодні ми молимося: Боже, благослови Україну, благослови їй народ, благослови тих жінок, чоловіків і дітей, які в молитві просять миру для нашої багатостраждальної Батьківщини! Боже, благослови силою Твого Слова нашу державу і даруй їй справедливий, довготривалий Твій небесний мир!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Христос народився!
