Звернення Глави УГКЦ у 232-й день війни, 13 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, продовжив серію роздумів про джерело стійкості українського народу й уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри! Cьогодні четвер, 13 жовтня 2022 року, а український народ стоїть у незламній борні цієї великої війни вже 232-й день.
За останню добу знову на всій лінії фронту йдуть тяжкі, кровопролитні бої. Найбільш важкою ситуація є на Донеччині, біля Бахмута і Авдіївки, де ворог невпинно, по кілька разів на день, атакує український позиції. Але наше військо стійко, мужньо, гордо відбиває ці атаки.
Росіяни випустили по українських містах і селах 3 ракети різного типу, завдали 21 авіаудар, здійснили 104 обстріли реактивними системами різного типу. Постраждало близько 40 населених пунктів України від цих жахливих обстрілів. Хоча інтенсивність російських ударів по наших містах і селах порівняно з попередніми днями зменшилася, але ворог невтомно атакує Україну з повітря. От над ранком кілька разів у Києві та на Київщині оголошували повітряну тривогу і були атаковані наші міста недалеко від столиці дронами-камікадзе, начиненими вибухівкою.
Невпинно ворог обстрілює Запоріжжя і Миколаїв. Вчора, на щастя, з-під завалів в Миколаєві дістали живу дитину. Ми тішилися цими кадрами, але, з іншого боку, нам болить серце за ті міста, які щоденно стають жертвами російських ракетних і бомбових атак.
Відповідно до нових даних від омбудсмена України, на сьогодні в нашій країні загинуло 422 дитини. Це офіційно зареєстроване число. А 805 дітей отримали поранення різного ступеня. Внаслідок цих ракетних і бомбових ударів було пошкоджено енергопостачання України. Майже третина об’єктів, які генерують, розподіляють і постачають електричну енергію, було пошкоджено. У великих містах брак електричної енергії відразу перетворюється на серйозну проблему браку води. Нині 1 400 000 українців не мають доступу до джерела питної води. Ми мусимо робити все можливе, щоб спраглого напоїти в нашій Батьківщині.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми продовжуємо роздуми над чеснотою стійкості. Як нам вистояти серед того шаленого, жахливого болю, який зростає в нашому народі, який пронизує тіло і душу кожного українця, незалежно від того, де він проживає.
Сьогодні я б хотів з вами поміркувати, якою нам треба йти дорогою, щоб опанувати власний біль і чи це взагалі можна зробити. Народ-страстотерпець, наші герої, мученики кажуть, що це можливо. Часом ми не можемо змінити обставин, не можемо втекти від нашого болю, але здатні змінити наше ставлення до нього, щоб не піддаватися страхам і фобіям, які часом хочуть заповнити наш внутрішній, духовний світ, нашу свідомість, наш розум і нашу волю, а відтак нас паралізувати. Бо страхи — це те, що ворог хоче сьогодні навіяти українцям.
Страхи завдають нам найбільшої шкоди, коли панують у нашій голові. Їх слід називати на ім’я. Варто виписати їх на аркуші паперу і подивитися їм в очі. Тоді вони, як і наш біль, втрачають свою силу.
Щоб стати стійким, треба навчитися контролювати власне життя і не віддавати його страхам і тривогам. Як в аскетичному житті ми не можемо віддати своє життя, свою свободу нашим похотям, пристрастям, миттєвим бажанням, емоціям, так само ми не повинні стати рабами свого страху чи своїх тривог. Довіра до Бога дозволяє нам опанувати власні страхи. Хто довіряє Богові, довіряє Йому свої болі, страждання, особисте горе, той отримує від Нього силу для того, щоб це пережити, щоб вистояти.
Опанування болю розпочинається з опанування самих себе. Виявом останнього є усвідомлення та прояв вдячності. Ми вже роздумували про те, що вдячність робить нас сильнішими. Вдячність Богові і добрим людям дає нам силу опанувати власні страхи. Люди, які практикують вдячність, менше піддаються стресам, кажуть психологи і медики. Коли висловлюємо вдячність іншим з глибини нашого болю, то помічаємо щось добре, помічаємо те, що навіть серед нашого болю і страждання є щось добре в нас і довкола нас, за що можна дякувати, що в нашому житті ще присутні добро та істина. Ми їх визнаємо перед собою і дякуємо Господу Богу та нашим ближнім за те, що ми не самотні, не покинуті і не забуті серед нашого страждання.
І тут для нас, християн, відкривається новий вимір сили молитви, яка допомагає нам знайти сенс посеред болю. Хто серед болю взиває до Бога — починає краще розуміти, усвідомлювати свій біль і над ним панувати. Молитва об’єднує в собі чимало елементів стійкості, про які ми вже згадували, зокрема вдячність, можливість побачити ту саму ситуацію зі сторони, визнати власні обмеження. Молитва нагадує нам про сенс людського життя і наше призначення, покликання, нашу гідність дітей Божих.
Нехай Господь Бог, який присутній разом із нами і в нас серед нашого болю і страждання, буде нашою силою, джерелом нашої стійкості. Нехай наша молитва серед болю і страждання стане силою, яка принесе перемогу над страхами, болем, злом і остаточну перемогу над нашим ворогом, який сьогодні приходить, щоб нас вбивати.
Боже, благослови Україну! Боже, будь разом з нами серед нашого народного, загальнонаціонального болю і страждання! Боже, Ти висвітлюєш сенс нашого життя, страждання і нашої боротьби, кажеш нам, чого варте наше діло, за яке ми сьогодні живемо і вмираємо! Бо це Твоє діло — визволення людини від гріха і смерті! Боже, благослови нашу Батьківщину, наше військо Твоєю силою з висоти! Боже, благослови всіх нас Твоїм небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
