Звернення Глави УГКЦ у 238-й день війни, 19 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, а також поділився думками побаченим на Півдні Україну, куди цими днями звершував душпастирський візит, звернув увагу на українські сім’ї, на плечі яких впало випробування війни, й уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні середа, 19 жовтня 2022 року, і український народ уже 238-й день стоїть у героїчній боротьбі з російським окупантам, який прийшов на нашу землю. Знову вчора на всій лінії фронту йшли тяжкі бої. Найважче було, мабуть, на Донеччині та на Півдні Батьківщини, на Херсонщині.
Ворог обстрілює наші мирні міста і села з різного виду зброї. Лише упродовж останньої доби було нанесено 10 ракетних і 18 авіаційних ударів, 76 ударів із реактивних систем різного виду. Було поранено 10 населених пунктів України. Вчора знову ворог атакував Київ своїми дронами-камікадзе. Було пошкоджено життєво важливу інфраструктуру нашої столиці. Росіяни атакували також Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя і багатостраждальний Миколаїв.
Я щойно повернувся із душпастирської поїздки на Одещину та Миколаївщину. Бачив мужні обличчя наших воїнів, заплакані очі матерів. Проте в нашому народі видно незламну волю захищати Батьківщину. І тому, вглядаючись в очі дітей і старших, жінок і мужчин, воїнів і представників української влади, ми можемо з упевненістю сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Під час відвідин наших поранених військовослужбовців мене особливо вразила розмова з воїном, який пережив дві важкі контузії. Він щиро розповів про свої переживання, рани, начебто попередивши мене, що ті, хто пізнав драму війни, хто був на фронті, справді мають поважні труднощі з поверненням до мирного життя. Бо дуже легко потрапити на війну, але важко з неї повернутися. Йому здавалося, що навіть у лікарні він перебуває в оточенні ворогів. Скільки ран ця війна завдала навіть тим, хто є найстійкіший, найсильніший!
У контексті цього загального народного болю хочу сьогодні продовжити роздуми над тим, як нам зберегти і захистити українську сім’ю, оцю базову клітинку суспільства, домашню церкву, у якій віками не тільки народжувалося нове життя, а й плекалася наша культура, національна свідомість, а головне, передавалася християнська віра.
Ми вчора згадували, яким небезпечним для сім’ї є насилля. Роздумували над зовнішнім насиллям, яке окупанти чинять над нашими жінками, дівчатами, чоловіками та навіть дітьми.
Сьогодні ми поговоримо про ще одну велику небезпеку, яку ми називаємо домашнім насиллям. Бо часом, як сказав мені очільник Миколаївської військової адміністрації, на війні люди черствіють, стають нечутливими до болю і страждання найрідніших, найближчих. Пережиті під час війни жахіття супроводжують потім чоловіків і жінок вдома. І для того щоб допомогти родині встоятися, ми всі разом повинні рішуче протидіяти домашньому насильству в усіх його формах.
Наші родини — особливо ті, у яких є чоловіки і жінки з досвідом війни — потребують реабілітації, часу і простору для того, щоб знову бути здатними до любові. Вони потребують особливої душпастирської опіки. Як церковна спільнота, ми маємо підтримувати одне одного за допомогою молитви, прихильного ставлення та уваги. Маємо допомогти нашим захисникам все ж таки одного дня вернутися з фронту до нормального сімейного життя.
Тож ці внутрішні рани, яких війна завдала українській родині, потребують розуміння, уваги, душпастирської опіки, молитви і особливої допомоги.
Під час цих відвідин я бачив сльози батьків і матерів, у яких окупанти відібрали дітей. Багато з тих наших співвітчизників, яким вдалося виїхати з окупованих територій, розказують про невимовні приниження і знущання у фільтраційних таборах. Є численні випадки, коли кожного члена сім’ї фільтрують окремо і батьки з жахом бачать, що їх випустили, а їхню дитину в них забрали. Де ці діти? Скільки їх? Ми цього не знаємо. Я бачив сльози тата і мами, які не знають, де їхня дитина.
Молімося за тих дітей. Молімося за ті родини, за тих, кого насильно вирвали з лона захисту і любові своєї родини, сім’ї.
Ми сьогодні просимо: Боже, благослови Україну! Боже, силою Твоєї любові зроби нас, зокрема християн, здатними бути свідками Твоєї любові! Боже, поможи нам будувати християнські родини як вогнища, осердя справжньої, плідної, вірної та нерозривної любові, якою Ти любиш нас! Боже, благослови наше українське військо, наших дівчат і хлопців, які захищають нашу Батьківщину! Благослови українську землю Твоїм справедливим, правдивим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
