Звернення Глави УГКЦ у 241-й день війни, 22 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, звернув увагу на українські сім’ї, на плечі яких впало випробування війни, а також закликав міжнародні організації не дозволити росії заблокувати морські шляхи, якими Україна постачає зерно потребуючим країнам. Відтак уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 22 жовтня 2022 року, а в Україні вже 241-й день тяжкої, широкомасштабної, кривавої війни.
Знову впродовж минулої доби вся Україна жила під постійним завиванням протиповітряних тривог і сирен. Знову на всій лінії фронту, від Півночі до Півдня, йшли тяжкі бої. Ворог найбільше атакував на Бахмутському та Авдіївському напрямках на Донеччині. Військові розповідають про жахливі кадри, коли росіяни наповнюють тілами своїх воїнів усі заглибини української землі. Ніхто навіть не думає забирати цих тіл, які, розкладаючись, починають становити велику загрозу для чистоти ґрунтових вод цієї землі. На наших очах відбувається якесь новітнє, небачене варварство ворожої армії стосовно власних загиблих солдат.
Ворог випустив по Україні 5 крилатих ракет, завдав 19 авіаційних бомбових ударів, здійснив аж 94 обстріли із реактивних систем різної потужності й дальності. Постраждало близько 20 населених пунктів. Росіяни намагаються методично нищити інфраструктуру наших міст. Було завдано два ракетних удари по Харкову. Знову страждало від ракетних ударів Запоріжжя. На Херсонщині, зокрема на правобережній, ворог починає масову депортацію населення, яку називає евакуацією. Так звана окупаційна влада покинула не тільки більшу частину Херсону, а й районний центр — місто Берислав. Масштаб цієї війни годі порівняти з іншими подібними нещастями людства після Другої світової війни.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
І ми цього суботнього ранку дякуємо Господу Богу і Збройним силам України, що живі, що можемо служити Богові та своєму багатостраждальному українському народові.
Ми ж продовжуємо роздуми над тим, якою Україна повинна бути після війни. Що нам потрібно для того, щоб Українська держава мала силу розвиватися, щоб ми могли будувати справедливе суспільство, яке б носило в собі культуру життя? Ми і зараз воюємо за гідність людського життя, за право жити, яке нам потрібно буде утверджувати після перемоги України.
Вчора ми роздумували над обов’язками суспільства і держави стосовно інституції сім’ї. Ми говорили, що оскільки сім’я має вирішальний вплив на саме існування суспільства як його базова клітина, то суспільство має певні обов’язки плекати, захищати, розвивати, утверджувати сімейні цінності. Без того будь-яка інша політика держави буде безплідною, не матиме справжнього фундаменту.
Сьогодні я б хотів поміркувати, як ми, як Церква та як християни, повинні виконати наш обов’язок стосовно християнської сім’ї. І держава, і церковна спільнота має щодо сім’ї певні завдання і обов’язки. Ми всі разом повинні виховувати наших дітей у здатності любити. Ми всі разом повинні виховувати наших дівчат і хлопців у здатності створити сім’ю. Бо це особисті якості, яких потрібно набути, у собі виплекати.
Церква в особливий спосіб дбає про підготування до Таїнства Подружжя. І це підготування може бути як віддаленим, яке починається із виховання маленької дитини, із усвідомлення нею дару статевості, покликання, так і безпосереднім, що здійснюється тоді, коли хлопець і дівчина готуються до подружжя, готуються почати своє сімейне життя. Таке підготування до шлюбу задля зміцнення сімей, які засновані на любові, є вкрай потрібним.
У нашій Церкві сьогодні жодний священник не наважиться уділити Таїнство Подружжя без належного підготування до нього наречених. Жодний священник не має права уділити шлюб хлопцю і дівчині, не допомігши їм усвідомити всі ті завдання, виклики та водночас можливості, які має християнська родина для того, щоби бути успішною. Адже християнський шлюб — це дорога до святості, яку проходять удвох. Ідемо до святості разом. Церква пропонує шлях взаємної турботи і зростання в Церкві. Ми маємо відповідні програми підготування до подружнього життя, у межах яких різні спеціалісти, поряд зі священником, допомагають нашим нареченим дозріти у власному рішенні. Церква показує членам подружжя належний спосіб спілкування між собою, зі своїми батьками та дітьми. Таке підготування і щасливе життя в подружньому житті є ніщо інше, як пропозиція підготування до вічного блаженства.
Прошу всіх наших наречених відповідально поставитися до свого підготування до шлюбу. Йдеться не про організацію матеріальних питань, а про підготування власних сердець, волі, розуму, спільного бачення майбутнього сімейного життя і особистого щастя. Тоді ми, як Церква, як церковна спільнота, як парафія, будемо супроводжувати наші молоді подружжя, допомагати їм в усіх викликах, які, очевидно, чекатимуть їх на спільному подружньому шляху. І так ми, як Церква, зможемо виконати наш обов’язок плекати сімейні цінності, зігрівати нашою увагою і теплом молоді сім’ї, а також помагати, щоб досвідчені подружжя могли супроводжувати новостворені родини і ділитися своїм досвідом щасливого, зрілого сімейного життя.
Сьогодні я б хотів бути голосом нашої мужньої Одеси. Як я вже згадував у попередніх роздумах, після нашого візиту на Одещину та Миколаївщину місцева громада переказала мені свої особливі болі й турботи та водночас сподівання і прохання. Ми знаємо, що Одеса і Одещина, яку часом звуть Великою Одесою, є морськими воротами України. І сьогодні ці ворота хочуть послужити запобіганню всім небезпекам голоду людей у світі. Україна має хліб, який щедро вродив цього року, і хоче поділитися ним із потребуючими. Ми бачили, як вервички вантажних машин, наповнених зерном, стоять у черзі до одеських морських портів, щоб відвантажити український хліб і вивезти його потребуючим різних країн світу. Але, на жаль, зернова угода, яка відкрила цю морську дорогу життя, щоб український хліб через Чорне море міг прийти до тих, хто його дуже потребує, є під загрозою. Коли ця угода була укладена, щодня з одеських портів виходило близько 15 суден. Сьогодні ж виходить 4 судна, як кажуть нам компетентні представники органів одеської влади.
Вчора Президент України повідомив, що проходження кораблів через цю дорогу життя затримується. Цю затримку спричиняє росія. Зараз стоїть понад 150 суден, які чекають на можливість вивезти, відвантажити українське зерно. Але найгірше, що ця угода наприкінці листопада через деструктивні рухи росії може припинитися. Тому я звертаюся до всіх компетентних міжнародних інституцій, до Організації Об’єднаних Націй, до міжнародної організації, яка називається ФАО і бореться з голодом у світі, до церковних інституцій: не дайте закрити хлібний морський коридор життя, який допомагає, з одного боку, розблокувати українські порти на Чорному морі, а з іншого — послужити тим, хто найбільше потребує допомоги. Голодного нагодувати! Це сьогодні відчуває своїм покликанням Україна, яка потерпає від жахіть російської агресії.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наше українське військо! Боже, даруй нашій землі Твій справедливий, небесний мир!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
