Звернення Глави УГКЦ у 243-й день війни, 24 жовтня 2022 року

24 жовтня 2022, 13:57 32

У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, звернув увагу на українські сім’ї, на плечі яких впало випробування війни, а також попросив про молитву за українців на окупованих територіях. Відтак уділив архиєрейське благословення.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні понеділок, 24 жовтня 2022 року, в Україні вже 243-й день великої, кровопролитної, святотатської війни, яку російський агресор і окупант веде проти українського народу.

Лише за минулу добу ворог завдав по Україні щонайменше 2 ракетних, 28 авіаційних ударів і 68 ударів реактивними системами різного типу. Постраждало дуже багато міст і сіл, зокрема в прифронтовій зоні.

Росіяни невтомно, невпинно атакують на всій лінії фронту. Особливо тяжкі бої ідуть на Донеччині, довкола вже вам відомих міст Бахмута і Авдіївки. Наше українське військо мужньо обороняє українську землю і крок за кроком звільняє наші міста й села. І ми дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що живі, що можемо молитися, працювати та служити нашому народові. Але особливо помолімося цього дня за багатостраждальні міста Запоріжжя і Миколаїв, які і впродовж останньої доби зазнали тяжких ракетних обстрілів.

Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!

Під час війни в нас створюється враження, що знецінюється людське життя — ми щодня бачимо довкола багато смертей. Мабуть, немає такої парафії, яка б не молилася за наших полеглих бійців. Багато наших священників справді відчувають великий тягар на серці, бо якщо не щодня, то через день мусять ховати нові і нові жертви цієї кровопролитної війни.

Тому під час війни, цієї зневаги людського життя, ми повинні ще і ще раз пригадувати і сповідувати, проголошувати Божу заповідь «Не убий!». Це робили наші великі попередники, зокрема праведний митрополит Андрей Шептицький, під час Першої та Другої світових воєн. І це наш обов’язок, обов’язок християн третього тисячоліття, шанувати людське життя від зачаття до природної смерті, його рятувати і йому служити.

Ми продовжуємо роздуми над тим, як нам будувати культуру життя в Україні навіть тепер, під час війни, а особливо після її завершення, після перемоги. Культура життя, на противагу культурі смерті, як про це влучно говорив святий Іван Павло ІІ, — це певне середовище, певна спільнота людей, які плекають людське життя.

Цими днями ми говорили про те, як нам плекати сімейні цінності, як нам підтримувати українську сім’ю, як нам лікувати її рани. Адже українська сім’я — це базова клітина нашого суспільства і той оазис, де, згідно з Божим планом, зароджується, плекається, починається людське життя.

Вчора ми наголошували на тому, що взяти собі наречену за жінку чи нареченого за чоловіка означає погодитися на три основоположні блага подружнього життя — на його сакраментальний, таїнственний, характер, на його нерозривність і вірність, а відтак на плідність.

І сьогодні я б хотів звернути нашу вагу на дар плідності для наших подружжів. Бути плідними, наповнювати землю — це не просто Божий наказ, який дав Господь Бог першій подружній парі Адему і Єві в раю, це особливий дар, який Він заклав у людину як у свій образ і свою подобу. І сама сім’я, як ікона Божественної плідності, і діти, які народжуються в цій сім’ї, є даром Божим. Діти не є власністю батьків, а даром нашого Творця, який робить чоловіка і жінку співтворцями життя. Тож культура життя починається з дару плідності в християнській родині.

Сучасна культура зазнає потужних атак на плідність християнської родини. Перша атака — це гріх контрацепції. Ми знаємо, що сьогодні існує багато різних способів знищити плідність чоловіка та жінки. Вирішуючи вживати засоби, які ранять плідність, члени подружжя ранять одне другого. Часом трапляється, що родина вирішує не народжувати дітей, а потім Господь Бог забирає в них цей дар. Контрацептиви мають руйнівну дію, якої вповні не розуміють навіть їх виробники. Контрацепція — це сучасний міф культури смерті про можливість панувати над життям. Це зневага природи жінки та чоловіка, батьківства та материнства.

Є ще інший тяжкий гріх, що ранить не тільки сім’ю, а й усе суспільство, яке його допускає, схвалює, захищає і підтримує. Це гріх аборту. Ми знаємо, що аборт — це навмисне вбивство людини. Це зневага людського життя. Це зростання в ілюзії, що саме я приймаю рішення, хто має жити, а хто — вмерти. Недарма сучасні пролайф-активісти в багатьох країнах світу стверджують, що абортивна ментальність і культура в сучасному світі породжує інші види вбивства, зокрема злочини проти гідності людського життя і навіть війни. Аборт ранить не тільки тіло нещасної жінки, а завдає глибоких ран її духовному життю. Бо плідність людини — це не тільки її фізіологічний вибір. Плідною Бог створив усю людську особу в її духовному, психологічному і фізіологічному вимірі. Уявіть собі травму тих дітей, які «вціліли» і які в певний момент дізнаються, що їхня мама під тиском чи то батька, чи інших членів родини вчинила аборт, що їхні брати і сестри були вбиті таким чином і їх цілком випадково оминула вбивча рука власної матері. Цей гріх глибоко ранить самих лікарів, які виконують цей вчинок, вони глибоко-глибоко зранені у своїй душі та професійній гідності.

Ми сьогодні маємо зрозуміти, що щойно зачата дитина — це не частина тіла матері і батька, не просто ще одна клітина, ні. Це початок нового людського життя, яке має свою гідність. Це жива людина, яку полюбив Господь. Отож якщо ми хочемо виконати заповідь «Не убий!», якщо хочемо не просто перемогти у війні, а перемогти саму війну, то повинні зробити все можливе, щоб гріх вбивства не плямував душі нашого народу, не нищив наших сімей, не нищив нашого суспільства. Батьки повинні усвідомлювати, що діти — це не їхня власність, а дар Божий. І та християнська сім’я, яка вміє приймати Божі дари, є в Бога благословенною. Свого часу святий папа Іван Павло ІІ сказав до польського сейму пророчі слова: «Той народ, який вбиває своїх ще не народжених дітей, не має майбутнього».

Разом підтримаймо плідність української родини! Разом будуймо культуру життя в Україні! Тоді наш народ буде мати майбутнє, буде мати силу подолати всі виклики і стати квітучим народом серед інших народів цієї землі.

Сьогодні прошу вас про молитву за наших братів і сестер на окупованих територіях, де людське життя зазнає особливої зневаги. Останніми днями усіх українців просто сколихнула історія однієї родини лікарів з міста Скадовська. Через буцімто непорозуміння через порушення правил дорожнього руху окупанти вдерлися до квартири лікарів Тетяни та Анатолія Мудренків і повісили жінку біля будівлі міського суду. Жахливі речі… Помолімося за тих наших братів, з яких сьогодні знущаються психологічно, фізично, яких намагаються підштовхнути до зради Батьківщини, яких насильно рекрутують, гонять, мобілізують до російського війська. Помолімося за цих братів і сестер, які під гнітом окупантів стали безправними на рідній землі.

Боже, благослови Україну! Боже, благослови українське військо, щоб воно звільнило людей на окупованих територіях, які так чекають Твого змилування, милосердя і свободи! Боже, благослови нашу Україну життям і миром!

Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.