Звернення Глави УГКЦ у 250-й день війни, 31 жовтня 2022 року
У щоденному відеозверенні до українців і всіх людей доброї волі Блаженніший Святослав розповів про ситуацію на фронті, звернув увагу на українські сім’ї, на плечі яких впало випробування війни, а також закликав молитися за полонених і уділив архиєрейське благословення.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 31 жовтня 2022 року, а в Україні вже 250-й день великої, кривавої святотатської війни, яка щодня забирає життя десятків людей, а сотням завдає поранень. Але український народ незламно протистоїть російській агресії.
Знов упродовж минулої доби й особливо сьогодні зранку під російськими ракетами, безпілотниками, бомбами, артилерією здригалася вся українська земля. Ворог знову завдав по Україні масований ракетний удар. І ось ще триває повітряна тривога і очікується нова хвиля цього удару. Постраждали наші міста, зокрема Харків, Черкаси, Полтава, Запоріжжя. Здригався Київ через удар по критичній інфраструктурі столиці, внаслідок чого частина міста є без світла і водопостачання.
Ворог думає, що залякає українців, що зламає нашу волю до свободи. Але з кожним ударом Україна стає сильнішою. Ми зміцнюємо нашу державу і протистоїмо жахливому агресору кожним новим зусиллям, яке докладаємо, щоб економити електроенергію, щоб дотримуватися правил дорожнього руху і державних законів під час військового стану тощо.
Упродовж кількох останніх днів нас дуже болить звістка про те, що росія заблокувала так звану зернову угоду, про що вже кілька тижнів тому ми чули на Одещині. Ми чули про цю небезпеку блокування вивозу українського зерна. Через рішення новітніх диктаторів знову мільйони людей у всьому світі приречені на голод. Україна, яка в минулому столітті пережила голодомори і ось за кілька тижнів розпочинатиме Рік пам’яті великого Голодомору 1932–1933 років, добре знає, що таке голодна смерть. Але навіть під час війни ми думаємо про те, як голодного нагодувати, спраглого напоїти, а того, хто страждає від холоду, зігріти і зодягнути. Тому ми сьогодні кажемо: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Україна захищає гідність людини, право кожної людини на життя і свободу та право відчувати себе господарем на рідній землі.
Ми продовжуємо міркувати над гідністю сім’ї і та її важливістю для побудови міцного суспільства. Адже навіть під час війни ми мусимо зміцнювати нашу громаду, будувати майбутнє, яке Господь Бог подарує нам разом із перемогою над ворогом. І сьогодні я хочу роздумати над важливістю сім’ї для того, щоб навчити сучасну людину творити, зав’язувати глибокі, повноцінні, здорові, справжні людські стосунки.
Ми знаємо, що саме сім’я є первинною школою, у якій ми навчилися, як спілкуватися між собою, як жити в одному домі. Важливо, щоб діти бачити, що батько і мати одне одноголюблять і підтримують, бо потім саме це вони будуть відтворювати у своєму подружньому житті. Якщо дитина відчуває, що батько і мати її люблять, вона зростає здоровою, повноцінною духом, тілом і психікою людиною.
Саме в родині ми навчилися будувати стосунки між братами і сестрами, між старшими і молодшими. Навчилися спілкуватися між собою. Навчилися слухати, розуміти, спілкуватися рідною мовою. Навчилися молитися. Те, що є важливим для тата і мами, буде важливим і цінним для їхніх дітей.
Сім’я — це первинна мережа людських стосунків, які потім виходять далеко за межі рідного дому. Неможливо говорити про здорові, повноцінні людські стосунки в суспільстві, якщо ми не навчимося їх правильно будувати в нашій сім’ї.
Проте найважливішим стосунком, який забезпечує цілісність людської істоти, її здатність бути щасливою, є стосунок любові як відвічної мудрості, як основоположного принципу для створення подружжя, сім’ї, суспільства і сталого миру. Саме в стосунках любові, взаємоповаги, підтримки, пошани і навіть самопожертви задля добра іншого ми мінімізуємо гріхи домашнього насильства, зради, експлуатації і, врешті, війни.
Кажуть мудреці, що всі війни зароджуються в серці людини, випробовуються в сім’ї, експериментуються в суспільстві, а нищать усе людство. Навчити любові — це зміцнити гідність людини, зцілити її рани, показати їй шлях до щастя і вічного блаженства. У сім’ї можна навчити по-справжньому любити, і це перетворює сім’ю на домашню церкву, зцілює рани тієї сім’ї. Навчити любові — це відкрити людству Бога, який першим виходить назустріч людині, щоб зав’язати з нею стосунки. Він шукає мене, як колись шукав Адама, який після гріха ховався в раю, і каже до мене: «Де ти? Де ти, моя дитино?».
Сьогодні я хочу разом з вами подякувати Господу Богу за те, що цими днями було звільнено з російського полону, із російських катівень 52 наших героїв-військовослужбовців, які повернулися додому. Молімося за всіх тих, хто ще перебуває в полоні. Молімося за тих, хто найбільше страждає під час цієї війни. Молімося за немічних, хворих, вмираючих, тих, у кого опускаються руки, тих, хто потребує відчути цей теплий, животворний подих Божої любові.
Боже, ми знаємо, що Ти нас любиш! Бог любить Україну, Бог любить українців і всіх мешканців нашої Батьківщини. Боже, зроби нас носіями Твоєї любові, будівничими справжніх, повноцінних людських стосунків, щоб ми передавали Твою животворну силу кожному, хто сьогодні страждає і плаче! Боже, зігрій нас Твоєю любов’ю і благослови нашу Батьківщину Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
