Звернення Глави УГКЦ у 257-й день війни, 7 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 7 листопада 2022 року, а український народ стоїть у нерівній борні з російським агресором уже 257-й день. Двісті п’ятдесят сім днів борні, крові, сліз, але й перемог і успіхів, сили і мужності, великого героїзму. Двісті п’ятдесят сім днів великої війни.
Знову впродовж останньої доби українська земля здригалася під російськими ракетами і бомбами. Знову, як ми сьогодні зранку дізналися, на всій лінії фронту йшли тяжкі бої. Ворог не проявляє жалю до нікого, знущається навіть зі своїх військовослужбовців. Учора ворог атакував масованим ударом нашу Сумщину. А цієї ночі ракетний удар був завданий по мешканцях Нікополя, що на Дніпропетровщині. Так само страждає наша столиця — Київ, і Київщина. Сьогодні всіх нас попередили про можливість екстрених відключень електроенергії.
Але ми сьогодні теж можемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! А всі ми, хоч би де були, маємо молитвою, працею і особистою жертвою наближати цей день миру, перемоги України над ворогом, — день, у який наша свобода, гідність засяє на весь світ.
Ми продовжуємо роздуми над тим, як нам у нашій країні і поза її межами спільними зусиллями лікувати рани українського народу, яких завдала ця жахлива війна. Вчора ми говорили про те, що для успішного подолання будь-якої хвороби чи загоєння рани треба насамперед зрозуміти її причину, а відтак її усунути, бо якщо будемо тільки ліквідовувати наслідки, а причина залишиться, то хвороба стане невиліковною. Тож вилікувати хворобу означає перемогти її причину.
Сьогодні замислимося, як нам самим належить ставитися до своїх хвороб і ран, щоб конструктивно співпрацювати з тим, хто готовий їх лікувати, тобто як співпрацювати з Богом-Цілителем і медиком, лікарем, якого Господь Бог до нас посилає.
Є три важливих засади зцілення хворої, зраненої людини. Перша засада — не слід соромитися власної рани чи хвороби. Друга — важливо усвідомити те, що зі мною трапилося, що я відчуваю, тобто що відбувається в моєму тілі та в моїй душі. Третя — не треба соромитися просити допомоги. Зазвичай хворий сам себе вилікувати не може, а самолікування часто призводить до погіршення стану людини або навіть її смерті. Отже, не маємо соромимося тих ран, які носимо в собі.
Багатьом ураженим війною людям потрібний психологічний і духовний супровід, щоб справитися із внутрішніми проблемами і повернутися з війни до мирного життя. Ми майже всі більшою чи меншою мірою зранені. Навіть той, хто хоча б раз чув вибухи, звуки цієї війни, уже потребує певної допомоги, щоб перебороти внутрішні тривоги, страхи, неспокій чи навіть нічні кошмари або безсоння. Усвідомлення того, що ми потребуємо допомоги, не повинно нас бентежити.
Війна, на жаль, приносить свої побічні жнива: пробуджує той невимовний біль через втрати, які ми переживаємо, і глибокий страх за життя та майбутнє. Але рука нашого Господа торкає нас, а мистецтво доброго лікаря чи психолога приходить нам на допомогу.
Кожний медичний працівник, надто медичний капелан і кожний священнослужитель, повинен поглиблювати свої знання і вміння, щоб надати духовну та психологічну допомогу тим, хто цього потребує. Тому всі ми повинні вчитися, не соромлячись визнати, що чогось не знаємо. Бо часом у медицині виникають обставини, які досі не траплялися, і лікарі не знають, як правильно повестися. Подібні обставини ми переживаємо і в духовному житті. Тому нам усім потрібно вчитися, щоб ставати мудрішими і сильнішими. Нам потрібно працювати над собою, і тоді Господь нам подарує мудрість і благодать Духа Святого, ту силу, що повертає людині цілісність і гармонію душі, духа і тіла.
Тією силою, яка дозволяє нам, українцям, сьогодні стояти і перемагати, є любов, зокрема до Батьківщини. Вслухаймося в слова праведного митрополита Андрея про любов до Батьківщини, які, сподіваюся, допоможуть нам сьогодні зцілити багато народних ран. Митрополит каже нам так: «Після любові до Бога і родини повинна бути любов до свого українського народу та Батьківщини. Зі своїм народом та Батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її ми вважаємо найбільшим добром і святим обрядом, яким дорожимо, але ще й і спільною мовою та звичаями. Ми зв’язані тією землицею святою, на якій проживаємо. Ми зв’язані із цілою віковою минувшиною і спільною українською кров’ю, і спільним добром, а також спільним нашим майбутнім. Ми зв’язані спільним бажанням і потребами, спільними терпінням і злиднями».
Нехай ця любов до Бога, до своєї родини і до Батьківщини, любов, яка завжди походить від того, хто є любов’ю, — нашого Господа, поможе нам все пережити, дійти до перемоги і буде ліком на рани України.
Боже, благослови український народ! Боже, благослови нашу владу і наше воїнство! Боже, торкнися ран Твого зраненого народу, зціли нас, дай нам перемогу над злом, благослови нашу землю Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
