Звернення Глави УГКЦ у 258-й день війни, 8 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вівторок, 8 листопада 2022 року, а український народ уже 258-й день захищає свою Батьківщину від російського загарбника, окупанта і поневолювача, який приніс на нашу землю знищення, розруху, смерть, плач, сльози і біль. Це ті слова, якими ми можемо описати, що діється в Україні.
Знову впродовж останньої доби на всій лінії фронту йшли тяжкі бої. Ворог невпинно атакував наші міста і села не тільки на лінії фронту, а й углибині української території. Масованого удару було завдано по нашій багатостраждальній Сумщині. Цієї ночі пекельного удару зазнала Запорізька область. Постраждали також такі міста, як Кременчук, Нікополь і Кривий Ріг.
Ворог робить усе для того, щоб знищити не тільки інфраструктуру наших великих міст, позбавивши нас тепла і світла, а й нашу волю продовжувати боротьбу. Проте ми бачимо, що український народ не втомлюється захищати Батьківщину. Бо коли ми чинимо добро, воно нас не втомлює, а навпаки, відновлює наші сили. А коли людина несе зло, то вимучується і знекровлюється.
Тому ми кажемо сьогодні: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми продовжуємо роздуми над тим, як зцілювати рани народу під час війни, чи ширше — як зцілювати рани людини в сучасному світі. Ми бачимо, що пандемія коронавірусу і війна в Україні показали викривленість пріоритетів у сучасному світі, зокрема якісь фальшиві акценти в державних політиках, у стратегіях, що їх називають напрямками розвитку певної держави чи навіть цілого континенту. Ми бачимо, що часто людина вкладає час, зусилля і засоби в другорядні речі, забуваючи про особистісний розвиток. Ми бачимо, що росія щодня витрачає десятки чи навіть сотні мільйонів доларів на ту величезну кількість зброї, якою атакує Україну. Якщо б, наприклад, ті кошти вкласти в розвиток медицини, у розвиток людини, навіть у тій самій росії, то можна було б дуже багато зробити добра і служити життю, замість того щоб нести смерть і розруху.
Говорячи про рани, слід зауважити, що різні спільноти, суспільства мають свої рани, специфічні хвороби, гріхи, які шкодять людині як всередині власної країни, так і зовні. Ми стаємо свідками того, що росія, замість того щоб лікувати гріхи і вади свого народу, зраненого десятиліттями комуністичного терору, намагається вирішити внутрішні проблеми зовнішньою агресією. Але і в інших країнах, можна сказати, що всюди, є свої рани. Сучасна людина зранена, хоч би де вона жила. Свої рани мають наші парафії, єпархії, спільнота Вселенської Христової Церкви… І для того щоб ми правильно гоїли ці рани, які завдані, наприклад, зловживанням владою чи навіть сексуальним насильством, потрібно правильно розпочати цей процес зцілення.
Ми вже розуміємо, що не можна лікувати ран сучасної людини за допомогою якогось прагматичного методу, намагаючись усунути певну проблему. Бо ми тоді беремося вирішувати глобальні питання (а це нам не вдасться), але забуваємо про людину, яка страждає. Тому будь-яка програма, тактика чи навіть політика зцілення ран має починатися із пошани до зраненої людини, із співчуття, намагання зрозуміти і підтримати того, хто став жертвою війни, зловживання владою чи іншими видами злочинів, які сьогодні чиняться проти гідності людської особи. Отже, увага і пріоритет пошани до жертви, до зраненої та хворої людини має бути початком будь-якої політики. Навіть коли ми хочемо сьогодні вирішити великий біль війни в Україні, треба почати із поваги до стражденної людини в нашій країні, до стражденного українського народу, а не з поваги до амбіцій сильних світу цього, які намагаються буцімто зберегти власне обличчя. Повага до зраненої людини має бути першим пунктом усіх наших стратегій, планів, душпастирських зусиль, аби зцілити цю особу, спільноту, народ і міжнародне співтовариство.
Державні діячі та суспільні структури повинні звернути увагу на розвиток медицини і тих сфер, які покращують людське життя на землі, докладаючи зусиль до профілактики хвороб, запровадження здорового способу життя та якісного медичного обслуговування. Ми всі знаємо, що легше запобігти хворобі, вкласти ресурси у профілактичну медицину, аніж потім лікувати недуги чи їх наслідки. Працівники в медичній сфері повинні бути відкритими до слухання Божого слова і будувати свою лікарську стратегію на Божому законі, який є природним законом, згідно з яким живе людина. Божі заповіді є тією дорогою пошани людини, яка захороняє від небезпеки появи нових ран, що приносять страждання, гріх і смерть.
Сьогодні звертаюся до тих наших громадян, які обстоюють своє право на свободу і незалежність України на рідній землі, і до тих, кого війна винесла хвилею за межі Батьківщини. Нехай сьогодні до всіх нас промовить своїм словом праведний митрополит Андрей Шептицький: «Любіть всі своє! Свого тримаєтеся, про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть — це почуття не християнське. Стережіться між собою ненависті і роздору, надмірної партійності. Об’єднуймо свої сили, бо сили розділені є завжди слабкими».
Любімо своє: свій народ, рідну культуру, мову, свої традиції! Любімо свою українську землю!
Боже, благослови український народ! Боже, благослови наше військо, дай йому силу з небес для того, щоб перемогти в цій справедливій борні захисту нашої Батьківщини! Боже, благослови всіх тих, що сьогодні зранені, страждають і плачуть! Зціли наші рани, Господи, і благослови українську землю Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
