Звернення Глави УГКЦ у 261-й день війни, 11 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні п’ятниця, 11 листопада 2022 року, а в Україні вже 261-й день війни — кривавої, повномасштабної, жорстокої, святотатської.
Минула доба, напевно, ввійде в історію завдяки мужнім, переможним крокам українського війська на херсонському напрямку. Ми вчора почули з уст Президента, що на Херсонщині вже звільнено 41 населений пункт, 12 з яких — учора. Тож Херсонщина чекає на день свободи, коли зможе скинути із себе вбивчу руку російського агресора.
Проте далі на всій лінії фронту вчора йшли важкі бої. Ворог наче мститься на цивільному населенні України. Кажуть, що особлива тактика того ворога, який втікає, — це грабування, знущання саме стосовно найслабших, беззахисних цивільних людей: жінок, дітей і старців. Вчора ворог знову атакував Миколаїв, вдарив по багатоповерхівці. Загинули щонайменше дві особи, але пошукові роботи ще тривають. Росіяни завдали ударів майже по 20 містах і селах України. Ми сьогодні почули звістку з нашої Вінниччини, де ворог знищив критичну інфраструктуру цієї частини нашої Батьківщини.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми продовжуємо наші роздуми над тим, як нам лікувати рани українського народу, починаючи вже відтепер, і як це робити вже після нашої славної перемоги над безславним окупантом. Сьогодні я б хотів роздумати над ще однією істиною, яку ми повинні усвідомити і закарбувати у своїх планах на майбутнє.
Ми говорили вчора, що лікування ран потребує присутності. Людина, яка переживає недугу і страждає, потребує присутності іншого: Іншого, тобто Бога-Творця і Спасителя, та іншої людини, яка б у момент її найбільшого болю і скрути взяла її за руку, не покинула наодинці з особистою драмою. Тому таїнство присутності іншого біля стражденної людини є необхідною умовою її видужання.
Окрім умови присутності, є ще одна необхідна умова залікування ран. Це час, який ми мусимо знайти, щоб присвятити власному здоров’ю і щоб пожертвувати, віддати ближнім, які страждають від війни.
Ми знаємо, що людська тілесність — це особливе, не вповні зрозуміле для медицини таїнство присутності людської особи в її видимий спосіб у цьому матеріальному світі. Ми знаємо, що можна швидко захворіти чи отримати рани, але процес лікування завжди має свою тривалість, іноді є довготривалим. Не можна одужати так швидко, як ми вмикаємо чи вимикаємо світло. Щоб стати здоровим, залікувати свої рани — потрібно змиритися з тим, що для цього потрібен час.
Людина в сучасному світі може мати все, окрім часу. Ми живемо у світі, який задає щоразу більшого ритму життя. Ми можемо мати все, окрім часу для Бога, для себе, для ближнього. Однак ми маємо усвідомити, що лікування ран України — це завдання, яке, можливо, затягнеться на десятиліття. Тому не треба знеохочуватися, розчаровуватися, опускати рук, а належить боротися — і з ворогом, який нас ранить, і з самою хворобою. Ми повинні боротися з усім тим, що нас нищить, розбиває, забирає в нас цілісність людської істоти. Тому після війни Україна буде відбудовувати свою інфраструктуру та повертатися до звичайного життя.
Водночас слід зауважити, що на війну легко потрапити, але важко з неї повернутися до мирного життя. І найскладнішим завданням є відроджувати, відбудовувати серце людини. Каже Христос: «З повноти серця уста промовляють». Ми повинні знайти час для того, щоб лікувати рани.
Ми всі пережили стрес війни і більшості з нас, на жаль, буде потрібна психологічна допомога. Це особливо стосується людей із посттравматичним стресовим розладом, який може дати про себе знати лише згодом. Ми маємо так спланувати власне життя, а також діяльність суспільства, держави та, зокрема, медичної системи, щоб терпеливо, попри щоденну працю, лікувати рани. Та найважливіше, щоб у той час ми витривали у довір’ї до Господа-Творця, Спасителя і Цілителя, і щоб мали терпеливість дочекатися повноти зцілення.
Сьогодні я хочу знову запросити вас послухати голосу праведного митрополита Андрея Шептицького, який до нас промовить про те, що таке спільне благо. Бо держава основується на загальному добрі, яке будують, розділяють, утверджують усі співгромадяни країни. Ми живемо нині в індивідуалістичному світі, бажаючи будувати лише приватне благо. Натомість основою державотворчості є спільне благо. Наша перемога буде спільним благом, бо тільки разом, у єдності зусиль усього нашого народу ми зможемо її осягнути. І ось що нам каже про цей фундамент нашого державотворчого зусилля і буття праведний митрополит Андрей: «Спільне добро, спільне благо чинить із людей одне тіло. І якраз те спільне благо є основою всякої любові. Почуття і свідомість цього спільного блага, яке лучить людей, єднає їх в одне ціле, веде людину до розуміння, що спільне благо — це, власне, і її благо. А ближній її — то неначе вона сама. Благо мого ближнього є теж і моїм благом. І тому тією самою любов’ю, якою людина любить себе, вона покликана любити і ціле людство, а зокрема свій народ і свою Батьківщину».
Боже, даруй нам благодать терпеливості у лікуванні і зціленні наших ран! Боже, будь із нами в той час, бо Ти єдиний довготерпеливий, який не спішиш у своєму гніві, але великий у своєму милосерді! Боже, благослови наше українське військо! Боже, благослови наш український народ! Боже, благослови нашу Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
