Звернення Глави УГКЦ у 262-й день війни, 12 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 12 листопада 2022 року, а в Україні вже 262-й день великої війни.
Мабуть, минулий день увійде в історію України як День звільнення українського Херсону. Ми вчора розчулено дивилися відео, як мешканці Херсону і Херсонщини зустрічали українських воїнів із квітами, з українськими прапорами, а найголовніше — зі сльозами радості та з усмішками, що нарешті вони вільні. Сьогодні від усього нашого Божого люду складаю подяку Збройним силам України за те, що відновили дар свободи для Херсону та всієї правобережної Миколаївщини і Херсонщини.
Водночас на всій лінії фронту протягом минулої доби йшли тяжкі бої. Ворог невпинно завдавав ударів по мирному населенню. Було обстріляно близько 25 міст і сіл України у Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській та навіть Вінницькій областях. Але ми відчуваємо загальнонаціональне піднесення і кажемо: Боже, звільни й інші українські землі силою благодаті Святого Духа! Боже, підтримай українське воїнство в його переможній ході!
Ми дякуємо Господу Богу за те, що вчора теж було звільнено із російського полону 45 воїнів Збройних сил України. Тепер, мабуть, перед ними довга дорога лікування ран…
Але нам Господь Бог дає явні знаки Його присутності між нами, — знаки того, що Україна невтомно, день за днем, наближається до перемоги. І ми сьогодні знову можемо сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми продовжуємо роздуми над тим, як нам, як Церкві, суспільству, взятися за благородну справу відбудови людського серця, відновлення цілісності нашої душі, нашого духу і тіла, лікування ран України. Ми в минулих роздумах згадували про простір і час, у яких живе людина і які потребують терапевтичної, цілющої десниці Божої та нашої співдії, присутності поруч із тим, хто потребує оздоровлення і зцілення ран нашого часу, який ми повинні їм посвятити.
Сьогодні поговоримо про ще один вимір існування людини, який є дуже важливим у зціленні ран України. Людина є істотою, яка постійно змінюється. Якщо ми в цій зміні не ростемо і не розвиваємося, то занепадаємо і деградуємо. Для того щоб ефективно, мудро перебувати поруч із тим, хто потребує нашої допомоги, зцілення ран, ми повинні безупинно працювати над собою і вчитися.
Ми знаємо, хто не вчиться, — забуває, втрачає і те, що колись знав і вмів. Каже Христос: «Хто зі Мною не збирає, той розсипає». Ми бачимо, що сучасна наука, сучасні технології дають нам можливість краще розуміти вразливість людської істоти і правильно поводитися, коли йдеться про зранені людські стосунки. Кожний розумний лікар усвідомлює, що він щодня повинен вчитися, тому що людство постійно винаходить нові ліки, матеріали, засоби для того, щоб можна було полегшити людські страждання і побороти різні хвороби, які колись були невиліковними.
Той, хто не вчиться, не працює над собою, не здобуває знань, стає поверховим, байдужим. Йому лінь заглибитися в якусь проблеми. Він завжди намагається важкі, непрості речі розв’язати легкими, простими способами чи засобами. Тому є неуспішний і навіть небезпечний. Невправний лікар, як і невправний священник, може завдати великої шкоди. Тому кажуть, що головна заповідь лікаря, як і духівника, каже — «Не нашкодь».
Брак знань, освіти, занадто вузький погляд на суспільне життя і процеси не просто перешкоджатимуть зціленню ран України, а й можуть завдавати нових ран і спричиняти новий біль. Тому нам потрібно, щоб відповідальні особи в державі, лідери суспільної думки і навіть церковні діячі знайшли ефективну відповідь на суспільний запит і потребу отримання, поповнення, розвитку нових знань із різних гуманітарних ділянок людської мудрості: етики, біоетики, різних гуманітарних, філософських і богословських дисциплін.
Щоб лікувати рани, ми повинні вчитися. Каже святий Августин: «Я вірю для того, щоби розуміти і розумію для того, щоб вірити». Отож задля такого розвитку, вдосконалення, зростання, дозрівання до рівня Христа, як каже апостол Павло, священнослужителі, медики та всі християни покликані не шкодувати часу й зусиль, щоб брати участь у різних освітніх заходах, займатися самоосвітою, аби якнайкраще пізнавати Боже слово, вчення істин святої Христової Церкви. Працюймо над собою, щоб уміти лікувати рани мудро, правильно, кваліфіковано, компетентно, за допомогою новітніх засобів.
Є ще одна рана, якою кровить тіло України. Ця рана не нова. Ця рана — наші внутрішні роздори, поділи. На жаль, війна теж спричиняє посилення внутрішньої напруги в Україні. Люди стають озлобленими, агресивними, кількість конфліктів всередині наших громад починає зростати. Тому я запрошую сьогодні послухати слова мудрості нашого праведного митрополита Андрея Шептицького про єдність народу і Церкви: «Ясно як на долоні, що рідна хата, тобто наша Батьківщина, наша держава не постане, якщо не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, оминаючи всі різниці, які їх ділять, завести між собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні так треба! А та потреба накладає на нас усіх обов’язок; і від сповнення того обов’язку будувати єдність нашого народу залежить майбутнє України». Ці слова митрополита згадують нашу молитву: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай».
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наше військо! Боже, зціли наші рани! Боже, пошли Твого Пресвятого Духа, який би торкнувся нашого болю, який би нас навчив усякої істини. Бо ти казав своїм апостолам: «Зішлю на вас свого Духа, який пригадає вам усе те, що Я вам говорив». Нехай той Дух істини постійно буде нашим внутрішнім учителем Божественної мудрості. Боже, благослови Україну Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
