Звернення Глави УГКЦ у 263-й день війни, 13 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні неділя, 13 листопада 2022 року, а в Україні вже 263-й день великої війни, яку росія принесла на українську землю і яка щодня спричиняє десятки смертей, тисячі поранень, руйнування, нищення, горе, сльози, велику біду. Недаремно ми її називаємо війною святотатською, бо це великий гріх проти Бога, проти Його найвищого творіння — людини, і проти світу, який Він створив для того, щоб людина могла жити, а не вмирати.
Знову впродовж останньої доби йшли жорстокі бої на всій лінії фронту. Вчора ми дізналися з уст Президента, що на Донеччині є справжнє пекло. Ворог атакує українські позиції зокрема біля міст Бахмута і Авдіївки та селища Опитного. Але наші захисники мужньо своїми грудьми захищають українську землю.
Ворог невпинно завдає ударів по мирних містах і селах України, що є військовим злочином. За минулу добу було нанесено ударів із різного виду зброї по близько 20 населених пунктах. Тільки одне місто Нікополь отримало 40 реактивних ударів цієї ночі. Є важко поранені, десятки будинків зруйновано. Зазнали руйнувань цивільні споруди, житлові будинки в Запорізькій, Черкаській, Харківській та Донецькій областях.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
І сьогодні, у цей день Господній, ми відкладаємо всю житейську печаль, щоб як народ, як діти Божі стати перед Його обличчям, щоб узяти участь у Божественній Літургії, очистити своє серце, сумління у Святому Таїнстві Сповіді і стати причасниками Його пречистого Тіла і святої Крові в Таїнстві Євхаристії, із яких ми черпаємо світло й сили, щоб пройти цей шлях серед воєнної темряви та залишитися християнами і людьми під час цієї нелюдської, богопротивної війни.
На цій Божественній Літургії, як і щонеділі, ми також будемо молитися за наших медичних працівників. Бо як наші Збройні сили України на полі бою відбивають атаки ворога, так само наші медики тримають оборону на фронті борні за людське життя. І як військові капелани є поруч із нашими військовослужбовцями, так наші медичні капелани є і будуть поруч із медичними працівниками. І як наші військовослужбовці часом потребують світла, духовної поради щодо того, як їм залишитися людьми тоді, коли вони мусять із зброєю в руках протистояти смерті, так само наші лікарі потребують супроводу медичних капеланів, щоб прийняти правильне рішення і бути голосом часом останньої надії на порятунок життя у спілкуванні зі своїми пацієнтами.
Ми знаємо, що праця медика непроста. Адже, приймаючи якесь рішення, як діяти, який вид лікування застосувати, лікар усвідомлює, що це рішення може мати великі наслідки для життя, для майбутнього цього пацієнта. Часом від цього рішення залежить, чи пацієнт виживе, чи, на жаль, відійде до вічності. І для того щоб допомогти медичному працівникові прийняти рішення на користь життя пацієнта, уникнувши небезпеки технологізації лікування, до його послуг є наші медичні капелани.
Навіть ще в радянській медицині було поняття медичної етики і деонтології. У сучасному світі розвинулася ціла наука «біоетика», яка допомагає медичним працівникам узгодити свою професійну діяльність із основними засадами християнської моралі, допомагає узгодити медицину із Христовим Євангелієм. Тому я запрошую всіх медичних працівників брати участь у діяльності різних медичних товариств і братств, щоб глибше пізнавати правила життя, яких повинна сьогодні дотримуватися наша українська медицина. Бо часом у медичних працівників є спокуса йти за логікою техніки, мовляв, усе, що технічно можливе, можна і треба робити. Однак правила християнської, загальнолюдської моралі кажуть, що все те, що можна робити, слід поставити на служінні життю людини.
Сьогодні хочу сердечно подякувати нашим викладачам біоетики та Інституту біоетики при Українському католицькому університеті, а також всім тим, хто освітлює словом Христового Євангелія розвиток української медицини. А медичних працівників запрошую до спільного духовного шляху пізнання Ісуса Христа, тому що Він — дорога, істина і життя.
Послухаймо і сьогодні слова праведного митрополита Андрея Шептицького, який говорить нам про необхідність зцілення дуже глибокої рани, хвороби нашого українського народу. Як добрий пастир, митрополит бачив не тільки сильні, великі сторони нашого народного буття, а й зауважував наші вади, труднощі й намагався їх зцілити, залікувати, щоб наш народ був духовно, морально здоровим, а наше духовне буття — цілісним і здатним до розвитку. І ось що каже Андрей Шептицький про нашу народну єдність: «Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям є ворогами, коли вони взаємно себе ненавидять і навіть вже не стидаються тої ненависті. Як довго не буде між нами християнської єдності, так довго і найслабший противник буде сильніший від нас. Так довго, як у національних справах будемо більше пам’ятати про загальнонародну справу, будемо мати більше сили могти спільно, всенародно, успішно розвиватися. Бо тої загальної справи не буде нам так тяжко будувати. А якщо ми про ту єдність забудемо, то того спільного, всенародного просто не буде. Бо не буде її [єдності нашого народу і нашої Церкви] у свідомості і совісті людей».
Боже, залікуй рану наших внутрішніх розбратів! Господи, у єдності сила народу, Боже, нам єдність подай! Боже, благослови Україну, наше українське військо! Боже, залікуй рани нашого народу, надихни серця наших медичних працівників силою Духа Святого на пізнання Твоєї вічної істини! Боже, благослови Україну Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
