Звернення Глави УГКЦ у 270-й день війни, 20 листопада 2022 року

20 листопада 2022, 19:44 20

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні неділя, 20 листопада 2022 року, а український народ уже 270-й день стоїть у цій нерівній борні з російським загарбником і агресором, який прийшов на наші українські землі нищити, вбивати і красти.

Знову впродовж минулого дня і сьогоднішньої ночі палала, стогнала і плакала українська земля під ударами російських ракет, бомб і гармат. На всій лінії фронту йшли запеклі бої, найважчі — на Донбасі. Відповідно до ранкових повідомлень, ворог намагається наступати на цьому відрізку, на цій ділянці фронту.

Водночас росіяни невпинно завдавали ударів по мирних містах і селах. Знову постраждала східна Харківщина, біля міста Куп’янська. Зазнали атаки російських реактивних систем чотири громади на Дніпропетровщині. Зокрема, місто Нікополь дістало таких 40 ударів. У Запорізькій області впродовж цієї ночі місцева влада отримала близько 30 повідомлень про руйнування будинків. І це в холодну пору року! Ми можемо тільки собі уявити, який жах цієї ночі пережили наші брати і сестри в Запорізькій області. Миколаївська область, яка постійно потерпає від російських ударів, знову була осердям ворожої атаки. Те саме можна сказати про звільнену Херсонщину, яка тільки-но починає оговтуватися від масштабних руйнувань, спричинених окупантом.

Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!

Ми дякуємо цього недільного ранку Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі, що Господь Бог нам дарує ще один день, у який ми можемо жити і служити Богові й людині.

Сьогодні неділя і, очевидно, кожна віруюча людина шукає дороги до храму. Ми спішимо на Божественну Літургію, бо це той простір, у якому не так людина служить Богові, як Бог приходить, щоб послужити людині. Тому це Євхаристійне богослужіння ми називаємо Службою Божою. Як милосердний самарянин зійшов до зраненої людини, яка лежала на узбіччі, і вилив на її рани ліки, бальзам зцілення, так і тоді, коли ми приходимо на Божественну Літургію, Службу Божу, до нас із небес сходить сам Христос. Він є служителем цієї Божественної Літургії, зливає на наші рани бальзам зцілення. Тому сьогодні молімося в наших храмах за зцілення ран нашого народу. Просімо в Господа Бога миру і перемоги над російським окупантом.

Ми продовжуємо роздуми над тим, як нам виховувати наше молоде покоління в часи війни, як нам послужити нашим діточкам, які є найбільш вразливими в жахливих обставинах воєнного лихоліття.

Ми знаємо, що школа — це перше середовище, яке дитина пізнає поза своєю домівкою. Це наче перший крок у великий, незнаний світ поза власною родиною. І ми знаємо, що виховання — це передусім навчання, як правильно будувати стосунки з іншими людьми, як знайомитися з людиною в тому зовнішньому до нас світі.

Для дитини цей перший шкільний досвід надзвичайно важливий. Водночас він є викликом. В умовах війни шкільний простір набирає особливого значення. До української школи сьогодні часом приходить дитина з уже перевантаженою психікою, — дитина, яка або стала свідком насилля, або його жертвою. Сама здатність дитини будувати стосунки є відмінною від тієї, що була в мирний час. Іноді така травмована психіка призводить до того, що дитина замикається в собі. Має великі труднощі з концентрацією уваги, перебуває в стані постійної підвищеної тривожності. Педагоги, вчителі розповідають, що діти прямо під час уроку дізнаються про те, що з їхніми рідними щось сталося або що їхнього дому більше немає. Після втрати дитина здебільшого на якийсь час «випадає» з навчання. Вона горює, не здатна вчитися, сприймати якусь іншу інформацію, яку вчитель хоче донести їй під час уроку. А потім ця дитина зазвичай втрачає інтерес до навчання. Тому повернути її назад на урок, який проводить вчитель, і до навчання, але не зранити — це особливий виклик для вчителя України під час війни. Це непросте завдання, яке ми всі разом маємо допомогти нашим вчителям його здійснити.

А як пояснити дітям, особливо підліткам, що зараз забагато небезпеки, щоб вийти на двір? Як дітям говорити про міни, про обстріли? Як говорити, що під час тривоги треба бути в підвалі, у бомбосховищі, а не гратися надворі на майданчику? Часом педагог — це перший учитель пошани до людського життя, свого і ближнього, — учитель того, що ми маємо завдання зберегти життя, яке нам дароване Богом. Тому викладач має під час війни великий простір також для власної людської, християнської місії — щоб шкільний клас став дружнім середовищем, — середовищем людського тепла, людської уваги і турботи. Нехай Господь Бог допоможе нашим вчителям чувати над зраненою дитиною України під час цього воєнного лихоліття.

Боже, благослови Україну! Боже, наш Учителю добра та істини, підтримай наших учителів і педагогів у їхній непростій місії! Боже, благослови наших захисників — дівчат і хлопців, які своїми грудьми затуляють наших дітей і жінок, мирне життя міст і сіл України! У цей воскресний день ми просимо Тебе, Господи, обдаруй нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!

Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.