Звернення Глави УГКЦ у 272-й день повномасштабної війни, 22 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні вівторок, 22 листопада 2022 року, а в Україні вже 272-й день повномасштабної, великої війни, яку росія принесла на мирну українську землю.
Впродовж минулого дня та цієї ночі міста і села України знову здригалися під російськими бомбами й ракетами. На всій лінії фронту йшли важкі, кровопролитні бої. Росіяни намагаються наступати на донбаському напрямку, на міста Авдіївку та Бахмут.
Однак страждає мирне населення на всій території України. Лише місто Нікополь на Дніпропетровщині вчора отримало близько 60 снарядів різного виду. Під обстрілами постійно перебувають населені пункти Запорізької області. Вчора найбільше постраждали містечка Комишуваха та Новотроїцьке. Здригається під російськими бомбами Луганщина. І щойно звільнені міста і села нашої Херсонщини знову стають мішенями російських бомб і атак. Вчора зазнав обстрілу Херсон, внаслідок чого було знищено житло багатьох людей. Відомо, що загинуло щонайменше дві особи.
Проте найбільше що нас вражає — це жорстокість російських окупантів стосовно своїх. Ми вже звикли, що на звільнених територіях відкриваються жахливі кадри чергових масових поховань, камер тортур, знущань над мирним українським населенням. Проте мешканці Херсону розповіли, що росіяни спалювали на міському кладовищі тіла своїх загиблих солдат. І називали це таємною спецоперацію. Однак приховати цей злочин проти гідності власних воїнів їм не вдалося.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! І день у день крок за кроком звільняє українську землю від російського загарбника.
Ми продовжуємо роздуми над тим, як будувати Україну майбутнього, як нам подбати, зокрема, про наших дітей, які є найбільшими жертвами цієї війни, як подбати про їхнє виховання, навчання, щоб війна не вкрала в них дитинства і дня прийдешнього.
Сьогодні я б хотів поміркувати про те, що шкільний процес в умовах війни не обмежується територією школи чи визначеного класу. Ми знаємо, що в багатьох школах України навчання ведеться дистанційно (онлайн). І тому кожна домашня церква, кожен дім, у якому мешкають наші діти, перетворюється на навчальне середовище, тобто школа входить у родину. Можна собі тільки уявити, як відбувається таке навчання, коли немає світла і, відповідно, інтернету! І тут ми бачимо, що тато і мама або інші члени родини стають невід’ємною частиною навчально-виховного процесу. Нам усім нині потрібно зрозуміти, що між школою, учителями та батьками має бути гармонійна співпраця в ім’я добра наших дітей.
Ми знаємо, що тато й мама мають невід’ємний обов’язок і право дбати про виховання і освіту своїх дітей. Школа лише повинна допомагати батькам у цьому. Ми вже говорили в попередніх роздумах, що наші вчителі ведуть героїчну боротьбу за освіту і майбутнє українських дітей. Однак батьки теж потребують допомоги, щоб здійснити свою місію, свій внесок в навчання та виховання дітей.
Мама і тато часто є нарізно, далеко одне від одного. Наприклад, тато лишився в Україні, воює на фронті, а мама з дитиною перебуває на безпечній території чи навіть за кордоном і не справляється з вихованням, тому що мусить дбати про інші потреби дитини. Мама часом не знає, як помогти дитині сконцентрувати увагу і побороти страх і тривогу, як допомогти дитині вчитися. Трапляється, що в таких обставинах навіть любляча мама зривається, намагається щось дитині наказати, до чогось її примусити і навіть з розпуки підвищує голос. А як багато матерів кажуть, що просто ховають сльози від своїх дітей, зізнаються, що хоч би де вони зараз були, готові повертатися додому, навіть у зону обстрілів, бо більше не можуть. Ми всі, уся церковна спільнота, наше суспільство і наш народ, маємо стати поруч із нашими батьками, вчителями в ім’я майбутнього, в ім’я добра наших дітей.
Я хочу подякувати тим батькам, які проявляють батьківський і материнський героїзм, щоб забезпечити своїм дітям можливість вчитися, ходити до школи під час війни. Молімося за наших дітей, батьків і педагогів, щоб у таких жахливих умовах ми все ж таки не припинили цього благородного, високого завдання виховання і навчання наших майбутніх поколінь.
Подякуймо разом Господу Богу за те, що ми живі, що бачимо новий день. Просімо Його: Боже наш, поблагослови нашу Батьківщину! Боже, підтримай тих, кому сьогодні важко! Боже, утри сльози наших батьків і матерів! Боже, захисти наше військо, підтримай наших дівчат і хлопців, які воюють на фронті, щоб відвоювати мирне навчання і надати доступ до школи нашим діточкам! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.