Звернення Глави УГКЦ у 275-й день повномасштабної війни, 25 листопада 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні п’ятниця, 25 листопада 2022 року, а в Україні вже 275-й день повномасштабної війни — того смертоносного смерчу, який щодня пожинає нових убитих і поранених, скалічених і тих, хто втратив домівку, майно, рідних і близьких. Минулий день і ця ніч справді були часом героїчного стояння українського народу в боротьбі з російським агресором. Україна поступово оговтується після масованого ракетного удару, який відбувся 23 листопада. Багато міст і сіл ще страждають через брак тепла й електроенергії.
На всій лінії фронту йдуть тяжкі бої. Ворог невпинно завдає ударів по мирних містах і селах України. Цей тероризм проти мирного населення стає кричущим фактом військового злочину росії, масштаб якого збільшується у геометричній прогресії. Невпинно зазнають обстрілів прикордонні райони на Сумщині, прикордонні та прифронтові міста й села Харківщини. Постраждало Запоріжжя — вчора ракетним ударом була знищена лікарня. По Нікополю на Дніпропетровщині окупанти випустили близько 70 снарядів. Ми співпереживаємо і допомагаємо звільненому Херсону, де немає ні тепла, ні світла, але його мужні мешканці борються за виживання і те, щоб життя повернулося до цього героїчного міста. А ворог його знову і знову обстрілює. Після вчорашніх ударів загинуло 10 людей. Я особливо прошу всіх про молитву та допомогу, щоб мешканці Херсона змогли пережити ті трагічні важкі періоди. Херсонці кажуть: «Ми без світла, без води, без тепла, але зі свободою! Ми вільні — нарешті маємо ковток свободи. Дякуємо Збройним силам, які подарували нам надію на краще майбутнє».
Найтяжче тим, хто не знає, що сталося з їхніми ближніми. На сьогодні близько 15 тисяч українців офіційно визнані зниклими безвісти. І це тільки офіційна цифра. Їхні рідні зі сльозами на очах приходять до нашого духовенства, кажучи: «Ми навіть не знаємо, як за них молитися. Нам не відома їхня доля». Нехай Господь Бог візьме у свої люблячі обійми тих, кого ми шукаємо, і допоможе їх віднайти та повернути додому.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми продовжимо з вами роздумувати над тим, як будувати українське суспільство майбутнього. Як нам, як народові, не тільки лікувати рани, що їх завдає війна, а й своєю християнською позицією плекати єдність нашого народу і дбати про тих, хто найслабший. Ми міркуємо над тим, як подбати про дітей війни, забезпечити їм можливість навчатися. Вчора я зазначив, що якщо перерветься процес навчання і виховання, то маленькі громадяни України, які, ймовірно, є найвразливішими, справді будуть скривджені. Тому треба все зробити, аби навчальний процес у школах, університетах продовжувався.
Сьогодні хочу звернути вашу увагу на ще одну серйозну проблему. Внутрішньо переміщеним особам, біженцям інколи нелегко інтегруватися на новому місці — чужі люди, обставини, звичаї, можливо, навіть мови. Але без християнського взаємного сприйняття, обіймів неможливо говорити про повноцінну інтеграцію і допомогу таким людям. Це особливо відчувають діти: якщо вони не знаходять відкритих обійм класу, школи, суспільства, то почуваються відкинутими, незрозумілими, починають бунтувати, можуть бути справді глибоко зраненими, ображеними, інколи навіть плачуть, коли цього ніхто не бачить. Тому дуже прошу всіх: приймімо наших братів і сестер, особливо дітей, як рідних. Не звертаймо уваги на мову спілкування — допоможімо інтегруватися в їм соціальне життя. Я дякую всім нашим громадам і парафіям за кордоном, які приймають братів і сестер зі Сходу України і дають їм можливість відчути, що вони повноправні, повноцінні члени.
Дорослі, вчителі, батьки намагаються працювати над отим взаємним прийняттям, навіть примиренням, любов’ю і порозумінням, хоча ми бачимо, що інколи це так непросто, бо є різні позиції, думки, образи, рани. Деколи одне необережне слово може зранити людину та спровокувати великий конфлікт. Наша християнська відкритість і здатність приймати іншого, відмінного від мене, нині є необхідною умовою будівництва єдності України, тієї соборності, про яку ми дбаємо і за яку молимося. Ми хочемо, щоб усі діти були разом, ділилися своєю культурою, разом зростали, дружили. Як нам цього досягти? Це підкаже християнське сумління і любляче, людяне серце кожного з нас.
Ми тішимося, що вчора вдалося звільнити 50 захисників Батьківщини. Воїни Збройних сил України, нацгвардійці та інші військовополонені нарешті вернулися до своїх домівок, на свободу. Приймімо їх у наші обійми, зігріймо теплотою наших сердець, допоможімо зцілити їхні рани, тішмося разом із ними і дякуймо Господу Богові за їхнє звільнення, їхню героїчну поставу. І продовжуймо молитися за тих, хто сьогодні ще перебуває у жорстоких лабетах російського окупанта.
Сьогодні Україна відзначає День святого священномученика Христового Йосафата, архиєпископа Полоцького, мученика за єдність Церкви. Просімо його, щоб він допоміг нам будувати єдність в Україні: суспільну, громадську, політичну, церковну.
Святий священномученику Йосафате, випроси для України Божого благословення! Боже, благослови Україну, наших військовослужбовців — усіх, хто захищає нашу Батьківщину! Боже, благослови наших енергетиків, рятувальників, медичних працівників, тих, хто дбає, щоб Україна могла жити, витривати у складних умовах військового часу й осінньо-зимового періоду року! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
