Звернення Глави УГКЦ у 288-й день війни, 8 грудня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Cьогодні четвер, 8 грудня 2022 року, а Україна переживає вже 288-й день повномасштабного військового вторгнення росії на мирну українську землю.
Упродовж останньої доби Україна спливає кров’ю. Такий опис нашої землі сьогодні, як гори трупів, ріки крові та море сліз, постійно стоїть нам перед очима. На всій лінії фронту йдуть важкі бої, але осередками військового протистояння є два міста на Донеччині — Бахмут і Авдіївка. Вже дехто називає Бахмут новим Сталінградом, після якого ворог, напевно, буде змушений утікати з нашої Батьківщини. Наші дівчата і хлопці, які там тримають оборону, просять про них молитися. Тому звертаюся до вас: згадайте у своїх молитвах тих, хто справді своїми грудьми затуляє нашу українську землю. Наші Збройні сили поступово просуваються на Луганщину, хоча ворог тотально замінував українську територію. Недарма сьогодні говорять, що Україна є найбільш забрудненою територією вибуховим матеріалом. Щодня тисячі мін, бомб ворог закладає в українську землю, як ті майбутні паростки смерті.
Знову ворог вдарив по нашому героїчному Миколаєву, — упродовж останніх тижнів там було спокійніше, — і влучив в автобазу. Згоріло багато автобусів, які обслуговували мешканців цього міста. Ворог знову невтомно обстрілює Херсон і Херсонщину (територію, яку щойно було звільнено), перешкоджаючи зусиллям нашої влади налагодити там нормальне життя. Надходять до нас тривожні звістки з окупованого Запоріжжя. У Мелітополі росіяни починають насильну мобілізацію українських громадян, роздаючи повістки і примушуючи їх брати до рук зброю. Це ще один вид військового злочину, порушення міжнародного права і всього того, що ми сьогодні можемо називати верховенством права.
Незважаючи на важкі обставини, відключення електроенергії, холод, нестачу найбільш необхідного для життя, українці все-таки героїчно тримаються. Незламність українського народу не зменшується, а воля боротися зростає на наших очах. Солідарність набуває небувалих розмірів. Тому ми сьогодні можемо з гордістю сказати: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Завершуємо роздуми над тим, як в умовах війни належно забезпечити навчально-виховний процес у наших школах. Школа у час війни — це щось для нас незвичне, що начебто суперечить само собі. Але Україна стоїть і українська школа працює, робить все для того, щоб забезпечити майбутнє нашим дітям.
Сьогодні поміркуємо над тим, як допомагати нашим науковцям, освітянам, відповідальним за шкільну програму, її розвивати і вдосконалювати. Коли слухаємо випускників наших шкіл, студентів, уже дорослих людей, то часто чуємо, що школа підготувала їх до чого завгодно, але не до реального життя. Ми бачимо, що в умовах сучасного відкритого інформаційного простору суспільства сама роль учителя є цілком іншою. Часто шкільний учитель уже не є головним джерелом інформації під час навчання своїх учнів, а радше нагадує регулювальника на багатолюдному перехресті, який вказує дорогу до знань, до джерел інформації. Тому одне з найважливіших завдань учителя — навчити учнів вчитися, дбати про своє зростання, перебуваючи в пошуку нових знань і навичок. У зв’язку з цим шкільна програма потребує постійного осучаснення. Нас запитують: як, з одного боку, не обтяжувати шкільної програми, а з іншого — як навчити дітей того, що їм знадобиться в житті? Це питання постійно відкрите. Хочу пригадати староримську приповідку: non scholae, sed vitae discimus (не для школи — для життя вчимося). Тож у переліку предметів слід відводити місце для виховних годин та для інших предметів, які мають світоглядний характер. Ми вже говорили про важливість такого міжконфесійного предмету, який називається «Християнська етика» і який має на меті виховати відповідальних громадян, а для Церкви — гідних християн. І тут я думаю, що, сконцентрувавши увагу на вихованні певних принципів, засад у житті наших учнів, ми зможемо підготувати їх до гідного життя, навчимо їх самим вчитися, ба більше, навчимо їх, як ті цінності, принципи, життєві орієнтири потім на практиці використовувати як золотий скарб, який вони винесли зі своєї школи. Ми кажемо, що батьки — це головні вихователі дітей. Проте і учні, і їхні батьки потребують, як ми кажемо, учителя від Бога, тобто педагога, для якого виховання, освіта — це не просто сенс його життя, але який має особливий педагогічний дар. Бо ми знаємо, що є багато розумних вчителів і викладачів, які не вміють передати знань учням і студентам. Є чимало тих, що вчаться і хочуть вчити інших, але не здатні цього зробити. Тому ми маємо поважати тих учителів, які володіють особливим педагогічним талантом, даром від Господа Бога, і які можуть допомогти батькам бути вихователями своїх дітей і справді вказати дорогу в життя своїм учням. Такого викладача, вчителя учні не забудуть до кінця свого життя. Нехай Господь Бог благословить наших вчителів усіма благодатями, яких вони потребують для того, щоб підготувати своїх учнів до непростого життя, стати їхніми поводирями в доросле, непросте життя.
Сьогодні хочу особливо подякувати тим, хто, будучи відповідальним у різних міжнародних структурах, допомагає Україні фіксувати військові злочини росіян. Вчора була оприлюднена доповідь Організації Об’єднаних Націй про масові страти цивільних людей в Україні. Вона просто вражає. Читаємо, що лише в трьох окупованих регіонах України впродовж перших шести тижнів російської окупації доведено вбивство 441 мирного жителя, з яких 341 мужчина, 72 жінки, 20 хлопчиків і 8 дівчаток. Ми розуміємо, що ті цифри — це крапля в морі українського горя, болю і крапля в морі тих злочинів, які росія чинить в Україні. Проте дуже важливо по крупинках збирати і фіксувати ті злочини, щоб потім можна було їх офіційно засудити в міжнародному трибуналі, бо інакше неможливо буде осягнути миру в Україні. Якщо не назвати поіменно вбивць і не вшанувати жертв, неможливо буде говорити про процес примирення між народами. Тому ми сьогодні просимо: поможіть Україні фіксувати військові злочини росії! Відтак ми потребуватимемо, щоб на міжнародному рівні світ засудив ці злочини. Якщо їх не засудити, на жаль, вони будуть повторюватися, як це було зі злочинами гітлеризму чи сталінізму. Злочини гітлеризму були засуджені на Нюрнберзькому процесі, а злочини комунізму засуджені не були. Тому комуністична ідеологія, видозмінюючись, як гідра, у російській сучасній ідеології продовжує вбивати. Ми мусимо все зробити, щоб зупинити цей ланцюжок сліпого насилля, щоб зупинити оцю святотатську війну проти людини, яка сьогодні відбувається в Україні.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших військових дівчат і хлопців на фронті! Боже, звільни всіх ув’язнених і незаконно утримуваних військовополонених і бранців України! Боже, поможи нам звільнити з-під тортур і ув’язнень наших отців Івана і Богдана! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
