Звернення Глави УГКЦ у 306-й день війни, 26 грудня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 26 грудня 2022 року, а в Україні вже 306-й день повномасштабної, великої війни. На жаль, впродовж останньої доби не змовкала зброя російського нападника на наших землях. На всій лінії фронту йшли важкі бої, найтяжчі — на Луганщині та Донеччині. Ворог невпинно обстрілював прикордоння нашої Сумщини. Від російських обстрілів далі потерпали Харківська та Запорізька області. Але найбільш драматичними є обстріли вздовж річки Дніпро. Дніпропетровщина та щойно звільнена Херсонщина зазнають неустанних російських обстрілів, які окупанти наносять по наших містах і селах. Херсон перетворюється на місто-мученика, яке лише оговтується після суботнього злочину, коли на найбільш велелюдному місці, місцевому ринку, росіяни прицільно розстріляли гарматами десятки мирних людей.
На всій території України наші мужні енергетики ліквідовують наслідки російських ударів по енергосистемі нашої країни. Все ще відчуваючи великий брак світла і тепла, ми із подивом спостерігаємо за геройською працею наших рятувальників, які допомагають нашим містам і селам відновлювати зруйновану інфраструктуру. За ранковими повідомленнями, зокрема цього тижня зберігається велика небезпека нових ракетних масованих ударів з боку російського окупанта.
Але незважаючи ні на що, Україна стоїть, Україна бореться і Україна молиться! І ми цього ранку знову дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі, що можемо на нашій мирній території далі працювати для добра нашого народу, що можемо молитися, наближаючи день за днем нашу перемогу.
Мріючи про майбутнє України, знову запрошую вас прислухатися до української молоді, тому що через її голос до нас промовляє майбутнє. Те, про що мріють, над чим працюють молоді українці, є рушійною силою позитивних змін як у нашому суспільстві, так і в нашій Церкві.
Молодь за своєю природою спрямована в майбутнє. Вона підходить до життя, до вирішення надскладних проблем з енергію, динамізмом. Проте сучасна культура підштовхує наших молодих людей знецінювати спадок минулого, вважаючи все старе непотрібним, зайвим. Часом можна побачити, як дівчата і хлопці іронізують над тими, хто пам’ятає світ без комп’ютерів, без гаджетів, без віртуальної дійсності, у якій вони здебільшого живуть.
Тому допомагати молоді відкривати живі скарби минулого, нагадувати про них, щоб вона навчилася користуватися ними у своїх рішеннях і можливостях — це справжній акт любові до наших дівчат і хлопців заради їхнього розвитку, заради зрілості їхніх рішень, які вони повинні приймати. Книга Проповідника Старого Завіту каже: «Все нове — це добре забуте старе» (пор. Проп. 1, 10). Тому так важливо вміти передати нашим молодим людям скарб мудрості, досвіду попередніх поколінь і допомогти їм зрозуміти, наскільки для них сьогодні важливо плекати своє коріння. Бо ж людина, яка втрачає власне коріння, починає никнути, стає нецікавою для цього світу.
Ми бачимо, наскільки серйозною проблемою для нашої української світової громади є асиміляція — втрата культурного спадку батьків. Забуваючи своє коріння, людина втрачає розуміння, ким вона є. Стає подібною до рослини, яку в Україні називають перекотиполем. Це суха рослина без життя, яку по безкраїх степах гонить вітер.
Коріння — це не якір, який приковує нас до інших епох, і не гальмо, що перешкоджає нам рухатися вперед, вливатися в сучасний світ, творити щось нове. Це живий зв’язок із вічно актуальним джерелом нашого буття та власного «я», який потрібний для того, щоб активно, з енергією та динамізмом будувати майбутнє. Електричний пристрій може працювати лише тоді, коли під’єднаний до джерела струму. Так само і молода людина: якщо вона усвідомлює своє коріння і його плекає, то стає здатною брати силу з джерела мудрості, культури, спадку своїх предків і цю силу вносити в сучасний світ.
Ми всі маємо плекати вкорінення в історію та культуру рідного народу, бо це дає нам можливість розвиватися та відповідати на нові виклики. Отож не потрібно лише сумувати за минулим, а варто з реалізмом і любов’ю прийняти нову культуру і сповнити її світлом Євангелія. Прислухаймося до поради Вільяма Шекспіра: треба говорити про старі речі новими словами. Це завдання — акт любові й милосердя до нашої молоді, який повинні здійснити батьки і вихователі.
Ми дуже хочемо, щоб молоді українці були багатими культурою, досвідом, історією попередніх поколінь, щоб знали, яких батьків вони діти, і щоб могли внести велич своїх батьків, дідів і прадідів, героїв нашого національного буття, як дорогоцінний скарб в наше майбутнє і на ньому будували далі своє життя.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців, які захищають Батьківщину! Боже, ми молимося за наших братів і сестер, за звільнення наших отців Івана і Богдана у стражденному Бердянську! Боже, поблагослови нашу Батьківщину Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
