Звернення Глави УГКЦ у 316-й день війни, 5 січня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні четвер, 5 січня 2023 року, а в Україні вже 316-й день великої, повномасштабної війни, яку російський загарбник приніс на нашу мирну землю.
Остання доба минула у важкому військовому протистоянні. Горить уся лінія фронту. Символом українського спротиву, мужності та незламності щоразу більше стає місто Бахмут на Донеччині. За вчорашніми повідомленнями, близько 60 відсотків цього міста вже цілковито зруйновані, але в ньому ще живуть цивільні люди.
Ворог далі обстрілює нашу критичну інфраструктуру. Постраждала Нікопольщина Дніпропетровської області. За вчора маємо щонайменше п’ятьох жертв серед цивільних, які загинули в різних частинах України. Зокрема, на Херсонщині за один день російські загарбники вбили чотирьох осіб, ще п’ятеро були поранені.
Але Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться! І ми крок за кроком разом із нашими православними братами наближаємося до свята Різдва Христового. Сьогодні — ще один день передсвяття, бо завтра вже навечір’я Різдва Христового.
З року в рік, вслухаючись у євангельську розповідь про Різдво Христове, починаєш розуміти, що вона є символічним зображенням Божої правди про людину і про цінності, про те, що насправді має значення. Ісус приходить у світ як серйозний виклик. Як дві тисячі років тому, Він з’являється нині серед гущі подій, безвихідних ситуацій, життєвих суперечностей, війни, окупації, боротьби політичних партій, заскорузлості та самовпевненості релігійних лідерів. Незважаючи на те, що на народження Христа довго очікували і його провіщали, але воно стало несподіваним, начебто застало кожного зненацька.
Наївно було б думати, що ніч приходу Сина Божого у світ була більш сприятливою чи спокійною тоді, ніж вона є сьогодні. Та, на щастя, якість людської історії визначають не обставини, а люди, які готові побачити і зустріти серед тих обставин Господа — господаря, володаря історії. Першими таку місію згідно з євангельською розповіддю здійснили пастухи. Велична небесна звістка застає їх під час буденного заняття. Вони стоять на сторожі своїх отар, пильнують вівці. Це були прості й невчені, нічим не примітні люди, однак вони не спали, а були пильними, бадьорими і відданими своїй справ. Напевне, тому й проявили вражаючу готовність і рішучість: на голос ангела притьмом, тобто швидко, поспіхом ідуть до Вифлеєму за велінням цього небесного посланця. Тоді як Ірод, власть імущий, скликає всіх можливих консультантів — первосвященників і книжників, бо тремтить через можливе народження конкурента, вони, пастухи, спонтанно, за покликом серця, виконують місію, яку їм дав ангел. І тому бачать те, чого інші не зауважують, що інші проспали за гамором цього життя.
Христос народжується серед тих, які є убогими духом і чистими серцем. Він потім скаже своїм учням: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Між убогими духом, простими людьми, відкритими для чуда, і духовно вбогими можновладцями, які спираються тільки на свою владу і силу, — величезна прірва. Однак Христос народжується і для тих, і для тих, заповнюючи цю прірву собою.
Останнім часом ми були і далі є свідками подвигу саме простих людей. З усмішкою на обличчі вони виявляють гідну захоплення рішучість, відвагу і самопожертву. Ті, на кого ми б ніколи не звернули уваги в мирний час, під час воєнного лихоліття проявляють себе справжніми героями. І завдяки їм більшість із нас сьогодні зможе сидіти за святковим столом і насолоджуватися родинним затишком, поки вони на фронті затуляють наше Різдво своїми грудьми й боронять народження між нами Бога.
Проте й ті, хто вважає сам себе, свою владу і власні гроші найбільшими цінностями, теж нікуди не поділися. Ці можновладці, сидячи десь у воєнних пунктах на території росії і плануючи війну, переконані, що й далі керують світом і творять новий час. Пишучи свою ганебну історію кров’ю невинних, вони хотіли б, щоб Христос не народжувався. Якщо ж Він вже народився, то Його треба непомітно знищити. Будучи не здатними Його впізнати, власть імущі винищують усіх, хто до Нього подібний. Недаремно Ірод посилає вбити всіх дітей певного віку у Вифлиємі після народження Сина Божого. І все це заради гарантованого результату.
Щось на кшталт цього ми бачимо сьогодні на Донбасі — сучасні вбивці ставлять собі політичні цілі, які хочуть досягнути військовими засобами. І тому вбивають усіх: і своїх, і чужих. Іти до новонародженого Христа вони не вважають за потрібне, бо переконані, що буцімто контролюють ситуацію і мають для цього всі необхідні ресурси. Такі люди будуть завжди і ніхто ні в чому їх не переконає. Єдина надія на одного немічного, маленького, гнаного, убогого Бога, який народився у світі людей, щоб їх об’єднати поверх усіх бар’єрів, щоб стати точкою перетину всіх ліній історії. Різдво Христове є вершиною, центром усієї історії людства. А в перетині всіх ліній історії якраз зосереджений зміст євангельської благовісті, християнської віри.
З особистим вибором, із тою спонтанністю пастирів, які йшли вклонитися Христові, народженому у Вифлеємі, кожен із нас має поспішати вже сьогодні, щоб прийняти господаря нашої історії і сказати одне одному «Христос рождається»!
Сьогодні вся Вселенська Церква, увесь християнський світ прощається з папою Венедиктом. У Ватикані тривають похороні відправи. Наша Церква долучається до цієї вселенської скорботи і дякує Господу Богу за дар і служіння цього великого свідка християнської віри та проповідника Різдва Христового в сучасному світі.
Постать папи Венедикта — це приклад найбільшого інтелектуала сучасності, якого зродила християнська Церква. Він зміг своїм науковим генієм піднятися думкою до небес, як Іван Богослов, а своєю покорою зійти до реалій християнського свідчення серед простих людей. Ми нині дякуємо Господу Богу за нього як за того, хто вчив, що об’єктивна істина — Христос — існує. Він також після свого обрання в Латеранській базиліці оголосив на весь світ, що Він є Господом.
Сьогодні ми прощаємося з тим, хто був особливим батьком молоді. Він мав велике довір’я до молодих людей і потвердити рішення нашого Синоду, який вибрав наймолодшого єпископа на Главу Церкви. Коли ми, єпископи УГКЦ, приїхали, щоб уперше після Виборчого Синоду з ним побачитися, він нас усіх привітав, а коли українці почали співати на площі Святого Петра «Многая літа», — встав. Папа підвівся, що виявити повагу до Церкви-мучениці, яка починає сяяти на весь світ. Нині ми молимося за упокій його душі і кажемо йому: «Дорогий наш батьку Венедикте, вічна тобі пам’ять!».
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
