Звернення Глави УГКЦ у 341-й день війни, 30 січня 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 30 січня 2023 року Божого, а в нас в Україні вже 341-й день великої, повномасштабної війни, яку російський окупант приніс на нашу багатостраждальну землю.
Знову впродовж останньої доби здригалися українська земля під російськими бомбами. Знову маємо вбитих і поранених невинних цивільних мешканців у різних частинах нашої держави. На фронті йдуть тяжкі, кровопролитні бої. Відповідно до ранкових повідомлень, наші захисники відбили атаки російських окупантів біля 10 населених пунктів. Найбільш запеклі бої, як і перед тим, ведуться на Донеччині. Зокрема, ситуація загострюється біля Вугледара, Авдіївки та Бахмута. Тож знову палав на нашому східному фронті цей вогняний півмісяць.
Вчора ворог завдав масованих ударів по двох містах-мучениках, по Харкову на Півночі та по Херсону на Півдні. Створюється враження, що ворог навмисно завдає удари по житлових масивах, щоб убивати беззахисних, найслабших. У Харкові поцілив у житловий будинок. Є вбиті й поранені.
Протягом усього дня масованими артилерійськими обстрілами (їх було щонайменше 13-ть) ворог нищив наш Херсон. Ми знаємо напевно, що загинули щонайменше три особи і вісім було поранено. Усього по херсонському правобережжі було завдано 42 масованих удари.
Тривожні звістки далі надходять з окупованих територій. Ворог починає масово депортувати українське населення із Луганщини, зокрема зі Сватівського району, який безпосередньо прилягає до лінії фронту. Плач і зойк підіймається з української землі і вдень і вночі. Знову кров, сльози, приниження гідності людини.
Але ми, обстоюючи наше право на існування, на свободу, на незалежність, дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що живі, що можемо служити Богові та нашому багатостраждальному українському народові. У цей понеділковий ранок ми знову хочемо сказати на весь світ: Україна стоїть! Україна молиться! Україна бореться!
Продовжуємо наші роздуми над тим, як нам зцілювати рани різних поділів і розколів між християнами України. Бо ми знаємо, що цей рух за єдність між християнами — це подих Святого Духа, це Божественна сила, яка діє серед віруючих Христових учнів, спонукаючи їх лікувати рани минулого.
Сьогодні я б хотів згадати історію київського християнства, історію наших ран, а також змагань за зцілення цих ран роз’єднання, яка налічує уже кількасот років. Це змагання за об’єднання християн України почалося ще далеко перед тим, як у Західній Європі народився екуменічний рух.
Ми добре знаємо, що Київська Церква народилася ще перед Великою схизмою, перед розколом між Римом і Константинополем, адже князь Володимир просвітив наш народ світлом Христового Євангелія у 988 році. І саме Київська Церква зберегла у своїй духовній, містичній пам’яті те, що богослови називають мудрістю і що витворило її ідентичність. Київська Церква, просвічена нашою Софією, Божественною Премудрістю, віддзеркаленою в житті Церкви, сприймала ті протистояння між Римом і Константинополем не як вселенський розкол, а як напругу між двома великими християнськими центрами. Вона [Київська Церква] не брала участі в тих розколах. Ба більше, ми бачимо історію наших княжих родів, які зберігали повну єдність як із Римом, так із Константинополем далеко після того злощасного 1054 року. Київська Церква завжди берегла пам’ять неподіленого християнства, якої вже не мали інші слов’янські Церкви, що народилися від Київської Церкви набагато пізніше, зокрема Московська Церква. Але, можливо, важко знайти в історії християнства таку помісну Церкви, яка б, з одного боку, так протистояла розколам у християнстві, а з іншого — так глибоко від них постраждала, як це було із Церквою древнього Києва.
І на сьогодні та колись єдина Церква, зроджена в хрещальних водах нашого сивочолого Дніпра, Церква наших просвітителів, рівноапостольних князів Володимира і Ольги, сьогодні поділена на три юрисдикції. Одна з них перебуває в сопричасті з Римською Апостольською Церквою (це наша Церква), інша — із Вселенським Константинопольськимпатріархатом (це Православна Церква України), і ще одна — із Московським патріархатом (це Українська Православна Церква). Ці гілки колись єдиної, а сьогодні поділеної Церкви покликані віднайти містичну пам’ять єдності Церкви, яка записана в ідентичності київського християнства. Нехай Господь Бог поможе нам віднайти цей наш прабатьківський київський спадок, щоб пам’ять про неподілену Київську Церкву стала для нас життєдайною силою для єдності наших Церков сьогодні.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови синів і дочок Київської Церкви, навчи нас бути мудрими, як це нам заповідав наш великий князь Ярослав Мудрий, який збудував наш матерній собор Софії Київської! Боже, надихни християн України силою благодаті Духа Святого, щоб ми більше цінували те, що нас єднає, оздоровлюючи те, що нас роз’єднує! Боже, дай силу єднання українському народові, щоб ми могли вистояти в цій борні проти зовнішнього ворога, тактикою якого завжди було розділяти, а тоді панувати! Боже, благослови українське військо, наших дівчат і хлопців! Боже, допоможи визволити полонених, вилікувати поранених, нагодувати голодних, зцілити рани, які ця війна завдала народові України! Боже, благослови дітей цього народу Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
