Звернення Глави УГКЦ у 354-й день війни, 12 лютого 2023 року
Христос народився!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні неділя, 12 лютого 2023 року Божого, а в нас в Україні вже 354-й день великої, кривавої війни. І знову впродовж минулого дня і цієї ночі ця війна пожинала покоси нових смертей. Знову земля України здригалася під ударами російських ракет і бомб. Знову можемо сказати, що гори трупів, ріки крові й море сліз заливають Україну. Ворог посилює атаку на багатостраждальному Донбасі. Багато хто із спеціалістів говорить про початок великого наступу, ескалації на східному фронті. Палають такі міста, які стали символами мужності та стійкості українців, як Бахмут, Авдіївка, Вугледар і Кремінна. Палає цей півмісяць на нашому багатостраждальному Донбасі. Ворог невпинно обстрілює мирні міста і села України. Нічний обстріл, ракетний удар цієї ночі пережив наш мужній Харків. Знову маємо поранених і постраждалих. Майже 45 атак із різного виду зброї пережили три громади нашої багатостраждальної прикордонної Сумщини. Здригався під російськими ударами Херсон на Півдні нашої Батьківщини.
Однак ми сьогодні хочемо вкотре подякувати Господу Богу і Збройним силам України за те, що цього ранку живі. Дякуємо нашим захисникам, які закривають своїми грудьми цю потужну атаку щонайменше на п’ятьох напрямках на Сході, яку росіяни здійснюють проти нашої мирної Батьківщини. Дякуємо Богові за те, що ми можемо молитися і служити, що Він і наше українське військо дарують нам ще одну неділю — день святий, коли ми маємо відкласти всяку житейську печаль і прийти до храму, щоб стати перед Божим обличчям у молитві за перемогу України, за українське військо, за невинних жертв цієї війни, за тих, кому сьогодні найважче.
Ми сьогодні просимо Бога, щоб зберегти нашу Батьківщину, і на весь світ хочемо заявити: Україна жива, Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Продовжуємо наші роздуми над тим, що таке покликання, бо нам важливо зрозуміти особисте і спільне всенародне завдання, до якого кличе нас, можливо цього дня, цієї неділі, наш Господь, Творець і Спаситель. Ми говорили, що, відкривши зміст свого покликання, ми стаємо здатними усвідомити таємницю власного «я». А здійснення цього покликання — це дорога до реалізації всього того потенціалу, тих всіх дарів, які Творець заклав у кожного із нас. Бо всі ми обдаровані певними талантами, дарами, однак можемо скористати з них та іншим послужити лише тоді, коли дамо позитивну відповідь на це покликання і використаємо наш особистий скарб за його призначенням.
Ми говорили про різні види особистого покликання. Сьогодні ж хочу пригадати про ще одне покликання. Воно недооцінене в сучасному світі, що зазнає потужного процесу глобалізації, у якому затирається цінність національних культур, мільйони людей втрачають власне коріння, людина забуває, що має особливе покликання належати до певного народу. Сам наш Спаситель, народившись як людина, став членом певного народу. Так само і ми, коли народжуємося, приходимо в цей світ як діти конкретної Батьківщини, певних батьків і певного суспільства.
Є речі, які ми можемо в житті вибирати. Ми навіть маємо вибір відповісти чи не відповісти на покликання. Однак ми не можемо вибирати, у якому народі та від яких батьків народитися. Каже відома українська пісня: «Все на світі можна вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Належність до певного народу — це благодать, а не випадковість. Воднораз приналежність до народу є покликанням, тому що ми не безбатченки, не сироти, не приходні, а спадкоємці великого скарбу — мови, культури, звичаїв, досвіду християнського життя великого народу з великою історією. І цей скарб ми успадковуємо як сини і доньки цього народу. Коли Бог кличе нас належати до українського чи іншого народу, то прагне, щоб ми відповіли на цей поклик, щоб любили свій народ, цікавилися його історією та культурою, добре володіли його мовою.
Проте ми, окрім того що належимо до певної етнічної групи, є також членами певної політичної нації. Сьогодні Україна є багатонаціональним, багатокультурним, але одним народом. Українцями, які вмирають за свободу Батьківщини, є представники різних націй: українці, ті самі росіяни, угорці, поляки, греки, болгари, румуни та інші. Вони всі тепер почуваються українцями, членами одного могутнього народу, тому що всі вони народилися в Україні, всі люблять ту Батьківщину, де Господь Бог дарував їм життя, усі вони — її патріоти. Бо справжній християнський патріотизм — це любов до тієї землі, яка тебе виховала, яка дала тобі дорогу в життя. Це загальнолюдський сентимент і обов’язок бути вдячним тій землі, яка відкрила тобі дорогу в життя. Не можна зневажати свого покликання бути приналежним до свого народу. Немає жодного народу, який був би не люблений Богом чи покинутий Ним. Не всі народи однаково заможні та обдаровані добрими обставинами життя, однак всі благословенні Богом та мають свою місію у світовій історії. Так само свою місію — християнське завдання і покликання серед інших народів світу — має нині український народ. Україна стала епіцентром світових подій, у ній кується майбутнє людства. І ми, як вірні сини і доньки нашого народу, повинні зі зброєю в руках захищати його право на існування, але головною мотивацією української незламності сьогодні є любов до рідного народу.
Ми дякуємо Господу Богу, що дав нам покликання бути синами і доньками українського народу, який сьогодні плаче, страждає, який є народом-мучеником і який дав стільки героїв християнської віри впродовж тисячолітньої історії життя в Бозі, християнського життя на наших землях.
Просимо сьогодні всіх святих мучеників українського народу, щоб помогли нам бути патріотами, добрими синами і доньками того народу, який ми покликані прийняти як дар і покликання від Бога, приналежність до якого є ключем до успіху кожного з нас. А спадок нашої національної культури сьогодні є капіталом, скарбом, з якого виросте нове, велике, світле майбутнє нашого народу і нашої Батьківщини.
Цієї неділі, яка готує нас до Великого посту, ми роздумуємо над особливою сторінкою Євангелія. Євангелист Лука розповідає нам притчу про блудного сина, або про милосердного батька. Ця сторінка Божого слова відкриває нам обличчя нашого Бога, люблячого Отця, який нам дарує спадок. Найдорожчим для нього є не так якесь земне майно, як людина, навіть та, яка, можливо, заблукала, бо покинула Його.
Цієї неділі ми в нашій Церкві особливо молимося за в’язнів. Сьогодні День в’язничного капеланства і особливої уваги до осіб, які перебувають в ув’язненні. Дякую всім нашим капеланам, які служать в’язням і є для них, можливо, чи не єдиною дорогою до справжньої свободи в добрі, дорогою визволення від усякого зла.
Помолімося за всіх наших братів і сестер, які перебувають в ув’язненні, особливо за тих, хто несправедливо ув’язнений у російському полоні, за наших братів і сестер на окупованих територіях, які караються у фільтраційних та концентраційних таборах російської окупаційної влади. Згадаймо в молитвах наших ув’язнених священників Івана та Богдана.
Нехай Господь Бог через нас допоможе нашим ув’язненим братам і сестрам повернутися додому, бути разом із нами в церковній спільноті в любові до своєї Батьківщини.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті! Боже, навчи нас по-християнськи, по-справжньому любити Батьківщину, тому що любов породжує героїв! Боже, допоможи нам цей час випробувань стати свідками любові до найдорожчого, стати здатними сприйняти покликання бути синами і доньками України! Боже, благослови наш народ Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
