Звернення Глави УГКЦ у 358-й день війни, 16 лютого 2023 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні четвер, 16 лютого 2023 року Божого, а в нас, в Україні, уже 358-й день великої, кривавої війни, яку російський окупант приніс на мирну українську землю.
Україна пережила цієї ночі, коли люди спали у своїх домівках, ще один кривавий злочин росії — потужний ракетний удар по мирних містах. За ранковими повідомленнями, по Україні було випущено щонайменше 32 крилаті ракети. На жаль, велика частина з них влучила в ціль. Здригалися від вибухів Львівщина і Кіровоградщина, Полтавщина і Дніпропетровщина. Є серйозні руйнування критичної інфраструктури, яка забезпечує життєдіяльність наших населених пунктів. Нічна ракетна атака на мирні міста і села — це особливо цинічний крок, який має на меті не тільки знищити якісь речі, а й вкотре залякати, деморалізувати українців, зламати їхню волю до свободи.
Вчора сталася трагедія в прифронтовому Покровську на Донеччині, по якому росіяни завдали удару, влучивши в багатоповерхівку. Це місто під час війни слугує гуманітарним хабом Донеччини: до нього прибуває багато біженців із тієї частини області, де ведуться активні бойові дії, у місті працюють лікарні. Ворог навмисно знищує центри, у яких рятують жертв цієї війни. Минулої доби в Покровську працювали наші рятувальники, які розбирали завали. На сьогодні відомо, що щонайменше три особи загинули і понад десяток офіційно зареєстровані як поранені.
Тому цього ранку Україна пробуджується із новими ранами, із болем, але зустрічає день із молитвою, із вірою в Господа Бога й те, що Він завжди є на боці тих, що невинно страждають. Ба більше, ми відчуваємо, що наш Спаситель приймає рани України як власні. Христос вкотре терпить у тілі зраненої людини, — зраненої такою кривавою війною, якою сьогодні живе Україна.
На фронті йдуть тяжкі бої. Ворог не зменшує спроб захопити нові території. Потужні атаки хвиля за хвилею накочуються на Бахмут, Авдіївку та Вугледар. Палає наша Луганщина.
Однак, встаючи до праці й молитви, Україна дякує Господу Богу за новий день. Ми всі дякуємо Збройним силам України та нашій протиповітряні обороні за те, що живі, і вкотре кажемо собі та світові: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Продовжуємо наші роздуми над покликанням, над його змістом, щоб кожний із нас зміг відчути голос Божий, який кличе нас до певного виду служіння, способу бути християнином, життя і служіння в Христовій Церкві.
Сьогодні я б хотів поміркувати з вами над покликанням до священства. Усі ми знаємо, що Христос, щоб здійснювати свою місію, покликав 12 апостолів, які були свідками Його чуд та життя між нами на землі та які стали носіями слова Божественного Євангелія.
Христос захотів, щоб священство самого Бога було доступне кожній людині всіх часів і народів, сказавши до своїх апостолів, учнів: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і покликав, щоб ви були освячені». Тому і сьогодні Він зворушує серця юнаків, яких кличе до участі в Його вічному священстві.
Ми знаємо, що бути священиком — це не професія, а покликання до певного способу життя. У момент рукопокладення священник отримує участь у Христовому, вічному священстві та, як вчить Христова Церква, особливу печать на своїй вічній душі, стаючи священником навіки за чином Мелхиседека.
Це вічне священство Христа потребує юнака, який би відгукнувся на Його поклик. Бо Господь хоче руками священника продовжувати місію зцілення людських ран.
Священник здійснює особливе служіння Святих Таїнств Христової Церкви, кульмінацією якого є служіння Пресвятої Євхаристії. Христос хоче кормити своїм Тілом і своєю Кров’ю сучасну людину, сучасного християнина.
Тому важливо плекати покликання до священства. Батьки, рідні, друзі, знайомі, духовні отці мають старатися зауважували в душі юнака ознаки цього покликання, до яких належать: любов до молитви, доброзичливість, співпереживання, увага до потреб, страждань і сподівань людей. Той, хто любить людей, може бути в майбутньому добрим священником.
Священниче служіння виконують люди, які обрали різні життєві стани: монашого життя чи богопосвяченого дівоцтва та подружній. Зокрема в нашій Церкві існує давня традиція одруженого священства.
Для того щоб у юнака могли розвиватися ознаки покликання до священства і щоб він зрозумів, у якому стані має реалізувати цей дар, він потребує допомоги. Тому такими важливими є життя, виховання і навчання кандидата до священства в семінарійній спільноті. Семінарія, як середовище розрізнення і плекання покликання до священничого життя і служіння, — основний момент у підготуванні до священства.
Звертаюся до наших юнаків. Господь Бог кличе до священства багатьох. Наш народ дуже потребує добрих священників, зокрема там, де нині українці найбільше страждають, де вони вдень і вночі волають до Господа та до своїх єпископів, просячи: дайте нам добрих, святих священників, душпастирів. Ми це чуємо щоразу, коли відвідуємо наші парафії, громади, наших людей. Нам так потрібно добрих, святих священиків, які б продовжували служіння самого Христа в тілі своєї Церкви. Тому звертаюся до всіх юнаків, які мене чують: не занедбуйте цього покликання, не цурайтеся його, майте відвагу відповісти, стати на дорогу підготування до священничого служіння.
Боже, благослови Україну! Боже, даруй нашому народові добрих, святих священників, через яких Ти зможеш продовжувати своє діло спасіння людини в наш час і в наших обставинах! Боже, ми поручаймо Тобі кожного семінариста в нашій семінарії, його батьків, рідних, наших вихователів, настоятелів семінарії, щоб кожна наша семінарія стала осердям плекання святих служителів Божого престолу! Боже, благослови нашу Батьківщину Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
