Звернення Глави УГКЦ у 360-й день війни, 18 лютого 2023 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні субота, 18 лютого 2023 року Божого, а в нас, в Україні, уже 360-й день великої, повномасштабної, кривавої війни, яку російський окупант приніс на нашу мирну землю.
Цей день також почався з масованої ракетної атаки на Україну. Зараз летять ракети, ми ще не знаємо точно, що діється довкола нас, але вже чуємо повідомлення, що кілька ракет влучило в місто Хмельницький. Під ракетною атакою є наш Київ і Київщина, Одещина, Дніпропетровщина та інші області України. Прошу всіх, хто чує сигнал повітряної тривоги, негайно йти до бомбосховищ, бо ця атака може бути небезпечною для вашого життя і здоров’я.
За вчора ворог випустив по Україні щонайменше 10 ракет, ми бачимо, що сьогодні ця ракетна атака є справді повномасштабною і немає жодного безпечного місця в Україні від такого типу злочинної зброї, якою росія засипає цього суботнього ранку Україну.
Ми дякуємо нашим Збройним силам України та протиповітряній обороні, що живі, що можемо вкотре спілкуватися, служити нашому народові, служити в ім’я Господнє як християни України третього тисячоліття.
Як мужньо наш народ захищає свою землю! Красномовними є цифри, які говорять, як упродовж останнього року українці обороняють Батьківщину. До початку повномасштабного вторгнення російськими загарбниками було окуповано 11 відсотків території України, сьогодні — 17 відсотків. Однак половина з тих земель, які були окуповані після початку повномасштабного вторгнення, — уже звільнені.
Ми молимося за наших братів і сестер на цих окупованих територіях, які страждають, кличуть до Господа Бога про допомогу. Бачимо, як кров невинних із української землі волає до Бога, до небес про справедливий суд, про захист людського життя в Україні. Але навіть у цей тривожний день під російською ракетною атакою ми хочемо, щоб світ нас почув, щоб почув біль України, її страждання та водночас її віру на те, що ми здатні перемогти, її мрію про свободу, незалежність і мир. І ми сьогодні хочемо із зраненого Києва сказати на весь світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Продовжуємо роздумувати над різними видами загальнолюдського, християнського покликання. Ми вже говорили про покликання до священства та монашого стану. Сьогодні ще раз поміркуємо над покликанням до подружжя, до сімейного життя.
Подружжя, як ми вже багато разів згадували, — це таїнство любові чоловіка та жінки, яке скріплене, благословенне силою Божої любові. Господь Бог наш Ісус Христос установив його як Святе Таїнство єдності, плідності, нерозривності між чоловіком та жінкою. Покликання до подружжя є цінним і однозначно благим. Щоб укладати подружжя — потрібно мати покликання.
Більшість людей обирають саме цей стан, однак мало подружніх пар належно реалізують своє покликання. Дехто одружується, бо так роблять усі, і не задумується над тим, що подружжя є реалізацією особистого життєвого завдання — покликання до батьківства і материнства, яке Господь дарує особисто певній особі, своїй улюбленій дитині.
Покликання до подружнього стану християни повинні сприймати як поклик жити для іншого, віддавати йому своє життя, жертвувати собою в ім’я своєї дружини, сім’ї чи своїх дітей.
Покликання до подружнього стану — це не поклик до егоїстичного задоволення чи запевнення власних потреб, ба більше, якихось потреб на старість. Це покликання крокувати до неба вдвох, крокувати разом із своєю дружиною чи своїм чоловіком. Це шлях до Бога вдвох.
Християнське подружжя завжди відкрите до народження дітей. При цьому члени подружжя мають усвідомлювати, що дитина — це Божий дар, а не їхня власність, і що цей плід їхньої любові зможе розквітнути лише тоді, коли батько і мати продовжуватимуть огортати його любов’ю. Тому християнська сім’я — це оазис гідності людської особи. І саме взаємна любов, скріплена любов’ю Божою, створить все необхідне, щоб ви були щасливі у стані подружнього життя.
Важливо усвідомити, що члени християнського подружжя мають особливе покликання — ділитися вірою зі своїми дітьми та свідчити світові, іншим людям Христове Євангеліє, Божу любов, яка об’єднала їх у подружжя. Ми всі маємо зрозуміти, що від того, наскільки здоровими, сильними будуть українські сім’ї, залежить майбутнє нашого народу і Батьківщини.
Ми, що віримо в Бога і в те, що Він дає нам необхідні сили, щоб боронити нашу Батьківщину, кажемо (у переносному значенні): «Ми віримо у Збройні сили України». Та щоб перемогти остаточно, мусимо собі сказати: «Віримо в християнську сім’ю, у родину!». Це має бути гаслом України, яка перемагає. Бо саме від здатності українців укладати сім’ю, від здатності українців не боятися народжувати дітей у себе вдома, в Україні, залежить майбутнє. І це ми сьогодні захищаємо, обстоюючи нашу свободу і незалежність.
Нехай Господь Бог благословить наші сім’ї, які дуже глибоко зранені цією війною. Прошу вас, дівчата і хлопці, які відчули в собі покликання до подружнього стану: не бійтеся вступати у цей стан, не бійтеся викликів батьківства і материнства, бо, сприймаючи покликання до подружжя, ви сприймаєте покликання до особистого щастя, яке можна осягнути в подружньому стані разом із вашою нареченою чи вашим нареченим.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови наших хлопців на фронті! Боже, прийми у свої вічні обителі всіх тих, хто відійшов із цього земного життя — до Тебе! Сьогодні — м’ясопусна субота, у візантійській традиції — день вселенського поминання усопших, коли ми молимося за всіх від віку спочилих християн, наших померлих рідних, близьких, родичів по плоті. Особливо ми сьогодні споминаємо тих, хто віддав життя за волю і незалежність Батьківщини. Нехай Господь Бог прийме їх у свої обіти і створить їм вічную пам’ять.
Боже, благослови нашу Батьківщину, наших воїнів, наші сім’ї, наш народ Твоїм справедливим, небесним миром! Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
