Звернення Глави УГКЦ у 362-й день війни, 20 лютого 2023 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні понеділок, 20 лютого 2023 року Божого, а в нас, в Україні, вже 362-й день великої, повномасштабної, кривавої війни.
Знову впродовж останньої доби на лінії фронту йшли тяжкі, кровопролитні бої. Ворог зібрав велику силу і штурмує позиції українських військ, обстрілює наші мирні міста і села, систематично знищуючи їх інфраструктуру.
Важкі бої йдуть біля славного, героїчного Бахмута. Він вже став символом української стійкості. Наші воїни мужньо тримають там оборону перед російським військом, яке переважає за кількістю особового складу і зброї.
Лише за минулий день росіяни випустили по східних областях нашої Батьківщини: Харківській, Донецькій, Запорізькій та Дніпропетровській — 10 крилатих ракет. Знову є вбиті та поранені, знову чути плач і зойк, знову ллються сльози і тече кров землею України.
Потужні обстріли були на півдні Миколаївської області. Потерпає місто Очаків на березі Чорного моря.
Але цього ранку ми завдяки Божій милості та мужності українського війська знову побачили світло денне, стоїмо перед Божим обличчям і хочемо, щоб нас почув увесь світ, усі люди доброї волі. Зробімо все для того, щоб зупинити російського агресора і вбивцю, зробімо все для того, щоб звільнити наших братів і сестер на окупованих територіях, зробімо все, щоб перемогти війну. Ми хочемо, щоб увесь світ знав: Україна жива! Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Ми особливо переживаємо за наших братів і сестер на окупованих територіях, бо чуємо, що росіяни почали проводити масові депортації українського населення. Зокрема, на окупованій частині Запорізької області або насильно роздають російські паспорти — тоді мужчин примусово мобілізують до російського війська і кидають на лінію фронту, або цілі сім’ї виганяють із дому. Відбуваються масові депортації, як це було в сталінські часи.
Ворог нищить українську природу, довкілля. Відкриваючи шлюзи на Каховському водосховищі, він значно знизив рівень води. Внаслідок цього зменшується водозабір з водосховища — багато міст і сіл на березі Дніпра не мають доступу до питної води. Також є загроза нормальному процесові охолодження атомних реакторів на Запорізькій атомній електростанції. Ворог займається екоцидом.
Однак, Богу дякувати, минулого тижня вдалося звільнити ще 101 полоненого, в’язня російських концтаборів. На сьогодні 1762 полонених вдалося визволити з російських катівень, із них — 132 цивільних осіб. Проте як багато ще братів і сестер караються в російських концтаборах! Нагадую про наших ув’язнених отців в окупованому Бердянську — Івана та Богдана: молімося і робімо все, що можемо, щоби звільнити їх із лабетів російської катівні!
Продовжуємо роздумувати над християнським і загальнолюдським покликанням. Цими днями говорили, що покликання є даром і завданням людині від Господа Бога, нашого Творця і Спасителя, на голос якого вона має відповісти, відгукнутися. Водночас дане Ним покликання ми маємо плекати, розвивати. Недостатньо лише один раз у житті зрозуміти, до чого мене кличе Господь, лише один раз сказати Йому «так». Відповідати на покликання треба щодня, щоранку, кожного життєвого рішення.
Є певні середовища, головні для розвитку, усвідомлення, розрізнення і плекання покликання людини. Найважливіше серед них — сім’я, родина. Бо хто краще знає свою дитину, як не той, хто її любить? Це, зокрема, люблячий батько і любляча мати, на очах яких дитина зростає, робить перші кроки, промовляє перші слова, вперше виявляє свої уподобання, схильності, дари і таланти. Батьки люблячим оком вдивляються в душу свого сина чи своєї доньки. Тому дитина має слухати порад, думок і спостережень своїх батьків. У діалозі з татом і мамою вона може зрозуміти, до чого кличе її Господь.
Проте батьки несуть велику відповідальність за те, щоб помогти дитині збагнути це покликання і сформувати особисту відповідь на голос Божий. У жодному разі не можна маніпулювати дитиною, щоб вона «правильно» відповіла, чи гасити її поклик.
Трапляється, що батьки, намагаючись допомогти дитині вибрати професію чи навіть життєвий стан, проєктують на неї власні нереалізовані мрії, бажання. Це неправильно, бо кожна дитина унікальна, має свою життєву дорогу. Кожного Господь Бог кличе по-своєму. Зокрема, батьки не мають забороняти дитині самій вибирати життєвий стан (подружжя чи дівицтво) або пару (чоловіка чи жінку). Натомість повинні дати дитині можливість свідомо і добровільно, у повній свободі, зробити той вибір, який показує, до чого її кличе Господь Бог. Батьки мають щиро допомогти дитині розібратися з покликанням, а не вибирати замість неї. Не повинні накидати своєї думки чи примушувати до вибору певного фаху. Щоб покликання могло бути належно розпізнане, батьки мають придивлятися до дитини, до її справжніх уподобань і вмінь, пам’ятаючи, що син чи донька не є їхньою власністю і що батьківський чи материнський погляд на щастя нащадків може бути суб’єктивним.
Дитину треба любити — тоді можна стати добрим порадником чи порадницею в розрізненні і плеканні її покликання. Господи, просимо Тебе: навіть у ці драматичні часи війни дай нам силу любити тих, хто просить у нас поради. Здатність дати добру раду — це те, що подає всім нам (батькам, священникам, духівникам тощо) сила і благодать Святого Духа. Господи, дозволь нам силою Твого Святого Духа здійснити те, до чого Ти нас кличеш!
Боже, благослови дітей України! Благослови українську молодь! Боже, допоможи їй зробити правильний вибір у своєму житті, відповісти на Твоє покликання! Боже, сьогодні на плечі молоді впав основний тягар війни — підтримай її, поможи їй любити жертовною любов’ю Батьківщину, рідний народ і Тебе! Боже, благослови наше українське військо, наших дівчат і хлопців на фронті! Боже, поверни мир в Україну! Благослови нашу рідну землю Твоїм небесним, справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
