Звернення Глави УГКЦ у 363-й день війни, 21 лютого 2023 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вівторок, 21 лютого 2023 року, а в нас, в Україні, уже 363-й день великої, кривавої повномасштабної війни, яку російський окупант приніс на мирну українську землю.
Знову остання доба була дуже важкою для України. На всій лінії фронту йдуть тяжкі бої. За ранковими повідомленнями, ворог щодня кидає щоразу більше число своїх військ, ресурсів, аби захопити нові українські території. Наше військо мужньо борониться, захищає свою Батьківщину. Такі міста, як Бахмут і Авдіївка, вже стали символами російської поразки та української мужності. Ми сьогодні хочемо особливо підтримати в молитві тих наших захисників, яким сьогодні найважче, які найбільше наражаються на небезпеку, героїчно обстоюють свободу і незалежність рідного народу, Батьківщини.
За останню добу наші Збройні сили відбили потужні атаки російських військових у трьох областях нашої Батьківщини, зокрема Луганській, Донецькій та Запорізькій. Відбили атаки біля 11 населених пунктів. Ворог продовжує систематично знищувати критичну інфраструктуру наших міст і сіл, забирає в наших людей необхідні засоби для виживання, доступ до світла, тепла та навіть питної води.
Велика трагедія перед нашими очима розгортається на Херсонщині. Ворог невпинно обстрілює зокрема правобережну частину цієї героїчний області, яка недавно пережила деокупацію, вигнання російського агресора. Але осердям щоденних російських ударів є столиця цієї області Херсон. Тільки вчора це місто пережило шість хвиль потужних атак. За цих кілька місяців після звільнення на Херсонщині було знищено 44 об’єкти критичної інфраструктури, охорони здоров’я, транспортних шляхів та 1434 житлових будинки. Знову є десятки вбитих і поранених людей. Та найбільше нас тривожить те, що росія починає щоразу більше використовувати заборонену зброю: так, вчора Херсонщина була обстріляна фосфорними снарядами, які спричиняють опіки, травми на тілі людей. Це ще один злочин проти людяності, військовий злочин.
Але сьогодні ми хочемо подякувати Господу Богу за те, що живі. Дякуємо за мужність і стійкість українців, які стали на захист Батьківщини. Хай почує весь світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Продовжуємо роздуми про плекання покликання. Ми вже говорили, що покликання — це Божий дар і певне життєве завдання, які потрібно відкрити, усвідомити. Господь Бог кличе, а людина має відповідати на це покликання. Для того щоби Божі дари дали належні плоди, у яких обдарована особа почувалася б реалізованою та які були б благословенням для спільноти Церкви, для всього Божого народу, це покликання необхідно плекати. Як добрий господар доглядає насадження у своєму саду, як їх підрізає, удобрює, так і покликання, дорогоцінний Божий саджанець у людській душі, потрібно плекати.
Вчора ми наголошували на тому, яку велику роль у плеканні покликання має сім’я, родина, як важливо, щоби батько і мати очима любові вглядалися в душу своєї дитини, добачали всі її дари й вади і помогли їй це Боже покликання зрозуміти, на нього відповісти і його розвивати. Сьогодні я б хотів підкреслити роль, що її відіграє у плеканні життєвого покликання кожної людини, спільнота Церкви, зокрема священник, духівник, якого Господь Бог обдаровує даром розрізнення покликання.
Спільнота Церкви має усвідомлювати свою відповідальність за плекання тих дарів, якими Господь Бог обдаровує її людей, парафіян. Душпастир, священнослужитель повинен постійно проповідувати про красу, гідність, благородність покликання, зокрема коли йдеться про покликання до святості. Бо кожна людина покликана до християнської та людської досконалості. І саме провідником до святості повинен бути душпастир. Щоб кожен із нас міг зростати у святості, плодоносити в Божій благодаті, розвивати дари, дані Духом Святим, потрібно над собою працювати. Наше життя є певною нивою, на якій ми маємо плекати все те, що Господь Бог нам подарував. Душпастир, як особливий працівник у Божому винограднику, повинен допомогти кожній юній, молодій особі пізнавати саму себе, вибрати той шлях до досконалості та святості, який підходить саме їй, обрати той стан, до якого кличе Господь саме її. Священник повинен виявляти чуйність, коли мова йде про плекання покликання до богопосвяченого дівицтва, монашества чи до неодруженого стану у священстві. Бо це особливі Божі дари. Важливо допомогти духовному чаду усвідомити це покликання, бо воно дуже цінне. Занедбає свої обов’язки той душпастир, який байдуже поставиться до явних ознак монашого покликання в душі свого вірного.
Ми тепер готуємося до Великого посту. Знаємо, що відповідно до нашої духовної аскетичної традиції, щоб добре розпочати піст, потрібно провести духовну бесіду зі своїм духівником, накреслити програму цього часу, яка полягає в особливих зусиллях для викорінення власних вад і гріхів та плекання тих дарів до святості, які ми отримали та які в собі добачаємо. Отже, час Великого посту — це час духовної весни, коли потрібно подбати про свою душу. І саме духівник повинен побачити, яким чином допомогти кожній особі розрізнити власне покликання, а відтак його підтримати і плекати. Душпастир має активно підтримувати вибір до досконалішого життя і до нього заохочувати. Ревний священник на власному прикладі показує, що варто присвятити своє життя Богові в тому стані, до якого кличе кожну людину Господь.
Готуючись до цього часу, беручись до духовної боротьби зі своїми вадами, просімо благодаті Духа Святого, щоб здобути перемогу над злом. Ми бачимо, як сьогодні, під час війни, така духовна боротьба стає в центрі християнської уваги. Борімося із злом і плекаймо власні добрі риси, розвиваймо Божі дари, які Господь Бог нам щедро дарує.
Боже, благослови Україну! Боже, допоможи нам плекати ті дари, які Ти дав нашому народові! Боже, допоможи нам плекати, обстояти, зберегти той дар свободи, який Ти нам дарував, — дар незалежності, вільної незалежної держави! Боже, допоможи нам усвідомлювати цінність Твоїх дарів і відтак на них відповідати! Боже, благослови нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
