Звернення Глави УГКЦ у 47-й день війни, 11 квітня 2022 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вже 11 квітня 2022 року і Україна переживає 47-й день всенародного спротиву російській окупації. Це 47-й день болю, крові, страждання, людських сліз, масових вбивств, великої кількості біженців. Це 47-й день всенародного горя. Однак Україна стоїть, Україна бореться.
Спілкуючись із людьми тут, на Київщині, помічаємо, що багато людей, мужчин, навіть у територіальній обороні, бояться, що перемога настане без їхньої участі, і після визволення Київщини, Чернігівщини просяться туди, де йде боротьба. У наших військкоматах є черги охочих грудьми захищати свою Батьківщину, рідний народ.
Цієї ночі та остатнього дня ведуться тяжкі бої, ворог обстрілює Харків і Миколаїв, у Луганській області немає жодного міста, яке б не зазнало важкого бомбардування. За останніми даними ООН, в Україні загинуло 1800 осіб. Реальна цифра, мабуть, у кілька разів, можливо й у десять, вища, тому що лише тепер починають знаходити загиблих у звільнених містах і селах. Близько півтори тисячі людей офіційно зникли безвісти, і ми не маємо про них жодної звістки. Є велика ймовірність того, що вони також загинули.
На тлі цієї жорстокості та, водночас, героїзму, величі українського народу я б хотів сьогодні з вами роздумати над четвертою Божою заповіддю «Шануй батька і матір своїх, щоб тобі добре було і щоб ти багато літ прожив на землі». Батько і мати є для кожної людини джерелом життя і слугують образом нашого Бога, Життєдавця. Їхнє батьківство і материнство є образом Бога-Спасителя, який піклується про свою дитину, створює для неї простір життя та безпеки і бажає їй добра та щастя. Тому так важливо для власного довголіття вміти шанувати своїх батьків.
Говорячи про батьків, четверта Божа заповідь захищає кожну особу похилого віку. Із зворушенням споглядаємо, як українці справді вміють шанувати своїх старців, як навіть під час евакуації бережно везуть лежачих хворих, зокрема тата чи маму.
Сьогодні наші священники, волонтери відвідують старших людей у містах і селах України, які залишилися самі. І це один із способів, як у їхніх очах побачити Божу силу. Кожні такі відвідини є великим збагаченням. Старші особи кажуть: «Ви до нас прийшли, значить Господь Бог про нас не забув». А для нас, молодшого покоління, старші люди є вчителями життя. Вони передають нам справжні життєві цінності, які можуть бути твердою основою будівництва нашої життєвої дороги. Пам’ятаймо сьогодні про тих старших людей, які є найбільш вразливими під час цієї жорстокої війни.
Мене дуже вразила історія з Лукашівки на Чернігівщині. Вона розповідає про те, як окупанти поводилися, зокрема, зі старшими людьми. Очевидець Микола, старший пан, якому понад 70 років, розповідає, що коли в село прийшли росіяни, то зігнали близько 140 людей у підвал школи, площа якого становила 60 квадратних метрів. Не дозволяли виходити надвір і померлі перебували разом із живими. Серед загнаних у підвал було 50 дітей. Для того щоб спати, пан Микола прив’язував себе шарфом до шведської стінки і так, у підвішеному положенні, засинав, щоб не наступити на тих, хто є поруч.
Така поведінка, як у нашого ворога, не має майбутнього. Той, хто не шанує батька і матері, хто не поважає старості, не може мати Божого благословення і довго жити на цій землі.
Боже, прийми жертву України, жертву любові до Тебе, Боже, і до ближнього! Зглянься на сльози наших старців, немічних людей, які потребують Твоєї допомоги! Боже, благослови наше військо, яке захищає Україну, життя, бореться за мир у нашій Батьківщині! Боже, дай Україні перемогу! Молімося всі разом за перемогу добра над злом в Україні!
Благословення Господнє на вас, Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
