Звернення Глави УГКЦ у 59-й тиждень повномасштабної війни, 2 квітня 2023 року
Блаженніший Святослав продовжує звертатися до всіх людей доброї волі зі зраненої України. У 59-й тиждень повномасштабної війни в центрі уваги Глави УГКЦ люди, які досі перебувають під окупацією, та перші роковини деокупації околиць Києва.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Вже минає 59-й тиждень великої війни — повномасштабного вторгнення росії на мирну українську землю. На жаль, знову на нашій землі гинуть люди, тече людська кров. Наші молитви неустанно із землі до небес просять у Бога справедливості, миру, свободи Батьківщини.
[…]
Цими днями минає перша річниця звільнення околиць Києва, а також Київщини, Житомирщини, Чернігівщини та Сумщини від російського окупанта. Поминаємо сумні події… Пригадую, як рік тому я приїхав, тільки-но з’явилася така можливість, до Бучі (згодом ця назва стала відома на весь світ). Можна ще було бачити мертві тіла на вулицях, згорілі танки і російську техніку. Але найтяжче було дивитися на масові поховання невинно убієнних молодих людей — жінок, чоловіків. У ті моменти, справді, було важко вимовити бодай слово. Ті картини шокували. Місцеві люди говорили мало, бо були ще повні болю. Увесь світ начебто звернув увагу на цю недавно окуповану і звільнену територію.
Проте ми бачили: коли Церква приходить на звільнені території, життя повертається. Дуже важливо спілкуватися з людьми, які пережили окупацію, Через рік після тих страшних подій вони потребують, щоб їх чули.
Відвідуючи нещодавно ці території, я хотів вже не так побачити ті місця, як зустріти людей — рідних і близьких загиблих. Один батько мені розповідав, як торік, на початку квітня, він упізнав мертве тіло свого сина з виколотими очима. У моїй пам’яті — погляд того батька…
Церковна спільнота, ідучи на ці звільнені території, несла із собою надію — що життя повертається, що воно сильніше від смерті. І, очевидно, що ми намагаємося до сьогодні линути туди, де люди найбільше страждають, щоб бути поруч із ними.
Справді, на початку війни Київ перетворився на духовну столицю світу, тому що ми всі були на межі життя і смерті. Люди з Бучі розказували мені: те, що сталося в їхньому місті, мало статися і в нашій столиці. Та бучанська різанина планувалася як прелюдія до великої київської різанини. І ось ми були на межі життя і смерті. Багато очільників міжнародних делегацій, які приїжджали до України, говорили: якщо хтось не був сьогодні в Києві, той є аутсайдером світової дипломатії. Бо лише в тих місцях злочинів російської армії — дивлячись в очі тих людей, споглядаючи знищені будинки та масові поховання — можна побачити, що того світу, який вони знали до того, тобто колишньої росії, України, Європи, вже більше немає.
Папа у певний момент поцілував український прапор з Бучі. Він завжди казав, що дійсність важливіша за ідеї. Ми маємо привести наші, людські, ідеї у відповідність до тієї жахливої дійсності, яка сьогодні бичує Україну. Кожен, хто приїжджає тепер до нас, перемінюється. Тому Буча, Київщина, стала сьогодні місцем паломництва.
Спогадуючи річницю звільнення, ми не можемо забути про наших людей, які донині перебувають на окупованих територіях. До них сьогодні лине наша думка, молитва. Можливо, у цей момент, коли я до вас промовляю, хтось у російських катівнях кричить, переживаючи тортури. Там люди плачуть і чекають. Дай Боже, щоб свобода дійшла і до них.
А ми сьогодні хочемо, щоб увесь світ почув: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Боже, почуй голос крові невинно убієнних, які із землі кличуть до Тебе! Боже, поблагослови наш народу, нашу державу, наше військо, яке є військом миротворців, тому що, звільняючи наші землі, воно несе туди мир і надію на життя! Боже, зціли рани нашого народу! Господи, поблагослови нашу Батьківщину, землю, наш народ Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
