Звернення Глави УГКЦ у 76-й день повномасштабної війни, 10 травня 2022 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вівторок, 10 травня 2022 року, і Україна переживає вже 76-й день жорстокої війни, яку веде росія проти українського народу, Української Держави.
Минулий день і сьогоднішня ніч були дуже тяжкими в Україні. Вздовж усієї лінії фронту на сході та півдні йдуть запеклі бої. Особливо тяжкими вони були вчора на Луганщині, де скупчилася велика кількість війська з обох боків і неможливо було евакуйовувати цивільне населення. Жорстоким ракетним ударом вчора була обстріляна Одеса і Одещина. Багато людей були змушені покинути свої домівки і рятуватися від лихоліття війни.
Але Україна бореться. Україна стоїть. Українське військо відважно захищає Батьківщину. І цим дивує весь світ. Український народ щоразу більше згуртовується, щоб, з одного боку, підтримати своє військо і вигнати ворога зі своєї землі, а з іншого — гоїти рани цієї війни.
Я б хотів сьогодні роздумати над ще одним дуже важливим ділом милосердя для тіла ближнього — подорожнього в дім прийняти.
Гостинність до тих, хто подорожує, особлива увага і милосердя до тих, хто втратив домівку і вимушений шукати кращої долі на чужій землі, були із давніх-давен одним із важливих способів богопочитання. Ми пригадуємо, як приймаючи трьох подорожніх, патріарх Авраам прийняв до свого намету самого Бога у трьох особах. Ісус Христос навчав своїх учнів, стверджуючи, що коли Він прийде вдруге у славі, на престолі, як суддя, то скаже: «Я був подорожній, а ви Мене прийняли». Тож те, що ми вчиняємо для подорожнього, гостинність, якою ми обгортаємо безхатченка, — це вшанування самого Бога. Ісус Христос приймає цю пошану як таку, що виявлена Йому, нашому Богові й Спасителеві.
Тепер, у час лихоліття війни, мільйони українців залишилися без дому. Згідно з даними Організації Об’єднаних Націй, вже понад 12 мільйонів українців покинули свої домівки, а більше ніж п’ять мільйонів виїхали за межі Батьківщини і шукають захистку, допомоги за кордоном.
Користаючи з цієї нагоди, складаю подяку всім тим, хто відкрив серце і домівку перед українськими біженцями. Таким чином ви вшановуєте самого Христа, присутнього між вами. Особливо дякую тим нашим братам і сестрам в Україні, які діляться останнім, щоб прийняти вимушено переселених осіб.
Сьогодні, мабуть, немає такого вільного українського міста, у якому не приймали б біженців, на півдні, півночі, у центрі, а особливо на заході Україні… Так важливо, щоб ми бачили в кожному, кому відкриваємо свою домівку і хто шукає в нас прихистку, — особу самого Христа.
Іван Золотоустий навчав своїх вірних: «Яка користь тобі, як ти прикрашаєш золотими обрусами Божі престоли, а не бачиш, не шануєш тіла Ісуса Христа, присутнього в тому жебракові, що просить милостиню на паперті».
Отож, приймаючи, обгортаючи подорожніх і біженців, ми обгортаємо тіло Христове, яке присутнє в тому, кого Він нам посилає як свій образ і свою подобу.
Сьогодні ми хочемо особливо помолитися за всіх тих, що вимушено покидають домівки. Особливо молимося за більше як мільйон українців, яких росіяни насильно вигнали з Батьківщини. Ці люди перебувають нині у так званих фільтраційних таборах, що, фактично, є концтаборами на російській території, і звідти після допитів, тортур їх переселяють на безкраї простори східних теренів росії.
Боже, дякуємо Тобі, що Ти присутній між нами в образі подорожнього, в образі біженця, в образі безхатченка. Боже, дякуємо Тобі за всіх тих, що бачать Тебе в образі того, хто нині стукає до наших дверей і сердець у потребі.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови дітей України! Боже, благослови українське військо! Боже, віддай сторицею всім тим, хто ділами милосердя почитає Тебе, нашого Бога і Спасителя.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
