Звернення Глави УГКЦ у 78-й день повномасштабної війни, 12 травня 2022 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні четвер, 12 травня 2022 року, і українська земля вже 78-й день стікає кров’ю, відбиваючи повномасштабну агресію, атаку російського війська на нашу Батьківщину. На сході та півдні України: у Донецькій, Луганській і Херсонській областях, на сході Харківської області та в Запоріжжі — йдуть бої високої інтенсивності.
Можливо, нам, що живемо у відносно спокійних містах і селах України чи в мирних країнах за кордоном, навіть важко собі уявити, що означає, коли десятки і тисячі тонн бомб, різного роду вибухових речовин, ракет, снарядів невпинно падають на голови наших військовослужбовців і мирного населення, яке, перебуваючи на цих територіях, не має змоги врятувати своє життя.
Але Україна стоїть. Україна бореться завдяки тому, що вірить у Бога і відчуває підтримку своїх братів і сестер. Ми розуміємо, що обороняємо нашу землю і тому маємо моральне право грудьми затуляти своїх найрідніших від цього жорстокого ворога, який нищить усе на своєму шляху.
Сьогодні я б хотів з вами роздумати над ще одним ділом милосердя, яке, за словами Ісуса Христа, людина чинить не тільки стосовно людини, а і Його самого, — в’язня відвідати. Спаситель говорить про себе в описі страшного суду, звертаючись до кожної людини: «Я був у в’язниці і ви навідалися до Мене».
Це діло милосердя в умовах війни набуває важливого значення. Бути у в’язниці — це велика драма, особиста і суспільна. Очевидно, що ми сьогодні намагаємося огорнути душпастирською опікою тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі в Україні. Але особливо ми сьогодні молимося і думаємо про тих, хто несправедливо перебуває в російському полоні, про тих, кого взяли як заручників у контексті бойових дій, про тих, хто переживає знущання і насилля, навіть у власній домівці через те, що до його хати прийшов ворог.
Молимося нині за військовополонених, зокрема за тих, про яких ми не маємо жодної інформації. Ми маємо свідчення жахливих знущань над військовополоненими, насильства, тортур… Про це ще свого часу стане відомо людству і це має теж бути засуджено як злочин проти людяності та порушення правил ведення війни.
Ми дуже вболіваємо за наших військовополонених, про яких нам відомо небагато. Таким прикладом можуть слугувати наші гвардійці, які своїми грудьми захищали Чорнобильську атомну електростанцію в перші дні війни, під час російської інвазії на цю зону. Разом з їхніми дружинами, дітьми молимося за їх порятунок.
Особливо думаємо про оборонців Маріуполя, які теж потрапили в щільне оточення. Просимо чуда від Господа Бога і втручання міжнародної спільноти, щоб їх урятувати. Вчора їхні дружини мали можливість особисто зустрітися зі Святішим Отцем Франциском і переказати йому весь біль людей, які моляться і переживають за своїх найрідніших у Маріуполі.
Сердечно дякую всім тим, які допомагають визволяти із полону невинно ув’язнених, тих, які рятують військовополонених. Особливо дякую нашим в’язничним капеланам, які намагаються своїм служінням допомогти в’язням віднайти свою дорогу до свободи.
Опіка над в’язнями була з давніх-давен, із часів первісної Церкви особливим служінням християнських спільнот. І в цей складний військовий час в Україні станьмо здатними послужити самому Христові, який каже нам: «Я був ув’язнений, прийдіть до Мене».
Боже, благослови Україну! Боже, порятуй наших військовополонених! Боже, благослови наше військо! Боже, даруй Україні та світові мир!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
