Звернення Глави УГКЦ у 80-й тиждень повномасштабної війни, 27 серпня 2023 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Минає вже 80-й тиждень повномасштабного воєнного вторгнення російської федерації на мирну українську землю, 80-й тиждень невтомної і незламної стійкості українського народу, 80-й тиждень болю, крові, сліз і страждань мільйонів українців.
Незважаючи на ці трагічні події, які не припиняються, тому що ворог продовжує навмисно вбивати наше цивільне населення, скидаючи ракети в центри українських міст: Чернігова, Дніпра, Запоріжжя, — наша Церква невпинно здійснює душпастирство зцілення ран війни. Ми, як Церква, розуміємо, що Господь Бог лишив своїм апостолам ліки на рани сучасної людини — благодать Духа Святого, яку ми перетворюємо на різні види душпастирського служіння: духовний провід, служіння Святих Таїнств і навіть ділення радістю, яка може рятувати життя дітей.
Одним із елементів душпастирства зцілення ран війни є особлива увага до найбільш уразливих. Тому на окупованих і звільнених територіях ми нині відкриваємо бібліотеки, центри радості, намагаючись бути поруч із тими, хто найбільше страждає і кому найбільше болить. І знову кажемо: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
30 серпня світова спільнота відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. Те, що на сьогодні про тисячі людей в Україні нічого не відомо, є величезною раною для нашого народу. Відповідно до інформації, яку надає українська влада, 24 тисячі громадян України вважаються зниклими безвісти. Близько 7 тисяч — це військовослужбовці, з яких 65 відсотків є живими, а решта, правдоподібно, загинули, але про їхню смерть немає певних відомостей. Про долю зниклих цивільних українців не відомо майже нічого.
Уявімо собі біль рідних і близьких: тата й мами, які не знають, що сталося з їхньою дитиною, жінки й дітей, які втратили зв’язок із чоловіком і батьком. Багато з тих родичів приходять до душпастирів із плачем, із душевним болем, кажучи: «Ми навіть не знаємо, як молитися за наших рідних, чи за їхнє віднайдення, чи вже за їхній вічний спочинок».
Міжнародне гуманітарне право стверджує, що одне із прав члена родини зниклого безвісти — це знати про долю рідної людини. Тому сьогодні, з нагоди цього Міжнародного дня, прагну огорнути любов’ю, увагою і молитвою тих, хто чекає звістки про своїх рідних і близьких. Звертаюся до міжнародних інституцій, які мають можливість шукати зниклих безвісти в Україні: допоможіть нам віднайти тих, про кого ми не маємо вісток. Помолімося сьогодні за родини, які плачуть і чекають, щоб їхня рідна людина повернулася додому живою.
Боже, благослови Україну! Боже, віднайди всіх зниклих безвісти! Боже, утри сльози українських жінок, матерів і дітей! Боже, пошли архистратига Михаїла і все небесне військо на допомогу тим синам і донькам України, які боронять свою Батьківщину і є носіями миру, надії для свого народу! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
