Звернення Глави УГКЦ у 83-й день повномасштабної війни, 17 травня 2022 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вівторок, 17 травня 2022 року, і Україна переживає вже 83-й день повномасштабної російської агресії. Цієї ночі та впродовж минулого дня на сході України йдуть тяжкі, кровопролитні бої. Уся Донеччина і Луганщина у вогні. Продовжується так званий ракетний тероризм. Російські ракети знову влучили в поранену Чернігівщину. Найбільшого за час війни ракетного обстрілу зазнала Львівщина. Також потерпає від ракетних ударів Одещина, зокрема з боку Чорного моря.
Але Україна стоїть. Україна бореться, навіть тоді, коли вона змушена переживати тяжкі обставини. Війна завжди несе із собою розруху і, за офіційними даними ООН, якщо війна продовжуватиметься, то дев’ять із десяти українців опиняться за межею бідності. Україна вже втратила більшу частину свого економічного потенціалу. Ми маємо серйозні проблеми з пальним. Кількість гуманітарної допомоги, яка надходить з-за кордону, порівняно з початком війни різко зменшилася. Тому солідарність, взаємодопомога і намагання підтримати тих, хто в найбільшій скруті, сьогодні є запорукою сили, стійкості українського народу, який бореться.
Сьогодні я б хотів роздумати над ще одним ділом милосердя, яке допомагає людині перетривати скрутний час, пережити тяжкі обставини, — сумного потішити. Сум — це віддзеркалення певного стану людини, не просто якесь почуття. Сум показує, що людині щось болить, що вона страждає, що в неї біда. Коли ми цікавимося людиною, яка сумує, звертаємо на неї увагу, зупиняємося і стаємо поруч, — ми її підтримуємо.
Сумного потішити не означає допомогти йому пережити якийсь чуттєвий стан або впасти в якусь ілюзію, ні. Потішити — це поцікавитися ним, по змозі, частково взяти на себе його труднощі, проблеми, співпереживати разом із цією людиною. Ми знаємо, що розділений із кимось смуток стає меншим. Разом завжди легше переживати сум і тяжкі моменти нашого життя.
Проте з християнського боку, потішити означає щось глибше і більше, тому що справжнім Утішителем є Дух Святий. Ми так Його і називаємо: «Утішителю, Духу Істини». Справжня потіха — це не просто якесь тимчасове забуття про біду, а усунення причини смутку. Тому навіть частина книги пророка Ісаї називається книгою потіхи народу. Вона починається словами: «Потішайте, потішайте мій народ, тому що неволя скінчилася».
Справжньою потіхою для України буде її перемога. Той момент, коли Господь утре сльози дітей, матерів, батьків України, настане тоді, коли останній ворог буде вигнаний із нашої Батьківщини. Тому ми сьогодні закликаємо Духа Святого, Утішителя, щоб дав нам силу вистояти і приніс Україні мир.
Переживання присутності Духа Утішителя, справжня християнська потіха відкривається у церковній єдності, церковному сопричасті. Адже тоді ми ділимося всім тим, ким ми є, — ділимося Духом, який у нас спочиває, і єднаємося з тими, хто сумує і плаче. Сопричастя єдиного церковного Тіла, єдність великої сім’ї християн усього світу — те, що може піднести наш дух і потішити нас у смутку. Ми очікуємо на прихід Духа Святого, і взаємний обмін не тільки думками, а й дарами, що їх ми маємо як християни в контексті міжнародного спілкування, міжнародної спільноти Католицької Церкви, є для нас безцінним. Ми відчуваємо, що не самотні в нашій біді, що боремося не сам-на-сам, а що за нами стоїть велика Христова Церква і велика сім’я християнських народів світу.
Сьогодні висловлюю сердечну подяку всім тим, хто виявляє солідарність і підтримку нашій Церкві та українському народові. Буквально, вчора ми отримали листа солідарності від Австралійської єпископської конференції. Єпископи Австралії чітко вказують, хто є злочинцем. Вони однозначно висловлюються щодо того, як багато років, десятиліть і століть Україна зазнає кривди, нищення з боку імперських амбіцій настроїв нашого північного сусіда. Дякую братам і сестрам Австралії, єпископам, зокрема владиці Миколі Бичкові, єпископові українців в цій країні, який разом із нашою українською спільнотою говорить правду до світу і таким чином творить оце ширше церковне сопричастя і підтримку, потішає нас, в Україні, у нашому смутку.
Дякую Конгрегації для Східних Церков, яка є частиною Римської курії та яка протягом цих двох місяців війни перетворилася на центр сопричастя, допомоги і потіхи для нашої Церкви та України. Особливо хочу подякувати кардиналу Леонардові Сандрі, який організував широку допомогу всім нам. Він перший на початку війни зателефонував мені, коли ми перебували в бомбосховищі під Патріаршим собором, і висловив слова солідарності, підтримки і розради.
Боже, потіш засмучених! Боже, будь нашою розрадою! Боже, усунь причину нашого смутку і горя! Духу Святий, Утішителю, потішай, потішай український народ і благослови його дітей, українське військо, тих, що борються із злом.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
