Звернення Глави УГКЦ у 97-й день повномасштабної війни, 31 травня 2022 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні вівторок, 31 травня, і Україна переживає вже 97-й день великої війни, яку росія веде проти українського народу. Дякуємо Господу Богу і Збройним силам України, що ми пережили цю ніч і бачимо світло ще одного ранку.
Увесь схід України знову палає. Найбільш запеклі бої, як ми чуємо з офіційним повідомлень, ведуться на Луганщині та Донеччині. Ворог застосовує всі види зброї. Цієї ночі ракетами було обстріляне місто Слов’янськ, яке першим постраждало від російської агресій ще у 2014 році.
Луганщина, дослівно, є у вогні ще й через масштабні пожежі, які спричинили окупанти. Вже знищено 17 тисяч гектарів лісу. Цей вогонь унаочнює, що окупант веде проти України війну випаленої землі. Крім того, ворог вивозить зерно, у різний спосіб грабує наші міста і села.
Але Україна стоїть. Україна бореться. І Україна молиться, вірить у Бога, який дає нам силу жити.
Вчора ми роздумували над найважливішою чеснотою, з якої починається християнське життя, — чеснотою віри. Ми згадували, що віра подібна до дверей, у які стукає Господь. У книзі Одкровення Христос каже про себе: «Я ось той, що при дверях і стукає. Хто б Мені відчинив».
Сьогодні я б хотів роздумати над першим плодом християнської віри — чеснотою надії. У цей драматичний воєнний час, коли видається, що руйнується весь той світ, у якому ми досі жили і який знали, що немає нічого певного, ми ставимо запитання: на що опертися? На що надіятися?
Християнська надія як чеснота у ранніх християнських зображеннях була позначена символом якоря. Як якір у розбурханому морі рятує корабель від того, що його розіб’ють, знищать хвилі морської стихії, так християнська надія стає джерелом порятунку для людини в бурхливому морі земного життя. Надію як чесноту слід відрізняти від почуття сподівання. Ми часом кажемо: «Сподіваюся, усе буде добре», хоча не знаємо, не впевнені, чи так буде.
Чеснота християнської надії, як Божий дар і як плід віри, є певною. Чеснота надії народжується тоді, коли ми вже посідаємо те, на що надіємося. Цю чесноту можна пояснити на такому прикладі. Коли ми занурюємо якусь посудину у воду і виймаємо її, то бачимо цю посудину наповненою. Так само і з нами. Коли ми через віру в Таїнстві Хрещення занурюємося в Боже життя, тоді Бог наповнює нас. І ось присутність Бога у внутрішньому просторі людини, та присутність, повноту якої ми ще очікуємо, і є змістом християнської надії. Ми, як християни, надіємося тільки на Бога, який уже присутній у нас, але в повноті ще себе не виявив. Через віру ми дозволяємо Богові жити в нас, проте надіємося на той момент, коли будемо жити в Бозі, брати участь у Його вічному житті, як посудина занурюється в потік чистої, живої води.
Надія є чеснотою подорожнього. Це сила людини, яка прямує до мети. Коли людина осягне свою мету, тоді надія здійсниться. Ми очікуємо здійснення християнської надії, але вже посідаємо те, на що надіємося.
Мене часто питають, чи ми в Україні в часи війни маємо якусь надію. Я впевнено відповідаю, що так, бо ми християни. Ми вже відчуваємо присутнім у нас і поміж нами того Бога, на якого покладаємося. Каже Боже слово: «Не надійтеся на князів, на синів людських — у них немає спасіння».
Боже, Ти є надією України. Захищаючи нашу землю, наші домівки, міста і села, наших рідних і близьких, ми надіємося на Тебе, живо присутнього між нами. Боже, виявляй цю присутність! Боже, дай нам жити цією надією щоразу повніше і нею ділитися! Боже, благослови Україну! Боже, благослови українське військо! Дай надію тим, хто її втратив! Боже, поблагослови нашу Україну Твоїм Божим, святим і справедливим миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
