Київська архиєпархія

Опис

Київська архиєпархія (лат. Archidioecesis Kioviensis) — архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви з осідком у м. Києві. Обіймає територію Центральної та Північної України: м. Київ, Вінницьку, Житомирську, Київську, Черкаську та Чернігівську області. Загальна площа території становить 178 270 км², що поширюється на 6 750 населених пунктів. Загальна кількість населення, що проживає на цій території, близько 9 778 600 осіб. Також варто зазаначити, що межує Київська архиєпархія із Чернівецькою єпархією на південному заході, із Кам’янець-Подільською єпархією та Луцьким екзархатом — на заході, із Харківським екзархатом — на сході, із Одеським екзархатом — на південному сході. Окрім цього, архиєпархія має спільний кордон із Кишинівською та Тираспольською єпархіями Молдавської митрополії Російської Православної Церкви на південному заході, а також із Клінцовською єпархією Російської Православної Церкви та Мозирською і Гомельською єпархіями Білоруського екзархату Московського Патріархату на півночі.

Поділ на протопресвітерства

Сьогодні Київська архиєпархія поділяється на одинадцять протопресвітерств:

• Київ-Лівобережне протопресвітерство;
• Київ-Правобережне протопресвітерство;
• Барське протопресвітерство;
• Бердичівське протопресвітерство;
• Білоцерківське протопресвітерство;
• Броварське протопресвітерство;
• Вишгородське протопресвітерство;
  
• Вінницьке протопресвітерство;
  
• Житомирське протопресвітерство;
  
• Черкаське протопресвітерство;
  
• Чернігівське протопресвітерство.
  

Духовенство

Загалом у Київській архиєпархії діють 96 парафіяльних громад, у яких здійснюють своє душпастирське служіння 128 священнослужителів, 10 дияконів та близько 66 кандидатів до священства проходять формацію у семінарії (дані за 2015 рік).

Монастирі

В Київській архиєпархії діють 14 монастирів, які об’єднують 25 братів та 37 сестер: 6 — чоловічих і 8 — жіночих. Відповідальний за координацію діяльності монастирів є синкел монашества Київської архиєпархії. Основні напрямки діяльності монастирів: душпастирська, євангелізаційно-катехитична, соціально-харитативна, адміністративна.

Список чоловічих монастирів:

1. Монастир св. Василія Великого ЧСВВ (м. Київ, Вознесенський узвіз, 7)
   
2. Монастир отців селезіан (м. Київ)
   
3. Монастир св. Антонія Печерського МСУ (м. Обухів, вул. Б. Хмельницького, 13)
   
4. Монастир Воплоченого Слова (м. Вінниця)
   
5. Монастир ЧНІ (м. Чернігів)
   
6. Монастир св. Івана Хрестителя ЧСВВ (м. Бар)
   

Список жіночих монастирів:

1. Монастир св. Софії СНДМ (м. Київ)
   
2. Монастир арх. Михаїла ЧСВВ (м. Київ)
   
3. Монастир Пресвятої Родини (м. Київ)
   
4. Монастир Введення Богородиці ЧСВВ (м. Житомир)
   

Суспільна діяльність

З березня 2009 року видається архиєпархіальний часопис «Собор».

12 серпня 2013 року розпочалася діяльність першого в Україні інтернет-телебачення Української Греко-Католицької Церкви «Живе ТБ».

Також на теренах Київської архиєпархії, а саме у с. Княжичі (Броварський район, Київська область) знаходиться Київська Трьохсвятительська духовна семінарія.

Локація

Персони

Матеріали

Єпископи

Правлячий архиєрей

Правлячим архиєреєм Київської архиєпархії від 27 березня 2011 року є Блаженніший Святослав Шевчук, а єпископами-помічниками є преосвященний владика Йосиф Мілян та преосвященний владика Андрій Хім’як.

Катедральний храм

Катедральним храмом Київської архиєпархії є Патріарший собор Воскресіння Христового у м. Києві. Окрім цього, також є прокатедральний храм, яким є собор Вишгородської Богородиці із Чудотворною іконою Матері Божої Вишгородської.

Історія

З історії архиєпархії

Київська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви є однією з правонаступниць Київської митрополії, що утворилася у 988 році в результаті хрещення Русі-України князем Володимиром Святославичем, як церковна провінція Константинопольського Патріархату з центром у місті Київ.

У 1458 році через повстання у Москві Московської митрополії Константинопольський Патріархат сформував нову Київську митрополію, що перебувала поза впливом московських ієрархів та князів.

а) Розділення Київської митрополії на Унійну та Православну

У 1596 році після прийняття Берестейської унії рішенням більшості церковної ієрархії Київської митрополії була відновлена єдність з Апостольським Престолом, що проіснувала як єдина еклезіальна структура до 1620 року, коли єрусалимський патріарх Феофан, на прохання гетьмана України Петра Сагайдачного, висвятив для Київської Православної митрополії митрополита Йова Борецького та нових єпископів, що поклало початок існуванню двох Київських митрополій — унійної (греко-католицької) і православної.

б) Ліквідація Унійної митрополії (1839)

Київська Унійна митрополія була ліквідована в 1839 році на псевдособорі в Полоцьку і насильно приєднана до Російської Православної Церкви.

в) Відродження УГКЦ в Центральній Україні

Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля та відродження незалежності України на поч. 90-их років ХХ ст., почала відновлюватись УГКЦ на території Лівобережної України.

2 квітня 1996 року декретом Верховного Архиєпископа УГКЦ Мирослава-Івана, кардинала Любачівського утворено Києво-Вишгородський екзархат, який обіймав усю територію України, окрім Галичини. Згодом з Києво-Вишгородського екзархату утворились (шляхом виокремленння) такі еклезіальні структури, які входять до складу Києво-Галицької митрополії УГКЦ:

• Київська архиєпархія;
  
• Луцький екзархат;
  
• Донецький екзархат (в 2014 році виокремлений з Донецько-Харківського екзархату);
  
• Харківський екзархат (в 2014 році виокремлений з Донецько-Харківського екзархату);
  
• Одеський екзархат (в 2014 році виокремлений з Одесько-Кримського екзархату);
  
• Кримський екзархат (в 2014 році виокремлений з Одесько-Кримського екзархату).
  

21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.

18 серпня 2013 року освячено Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ.

З історії катедрального храму

Патріарший собор Воскресіння Христового — це головний храм УГКЦ, осідок Глави і Отця УГКЦ, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Святослава Шевчука, святиня святинь понад шести мільйонів греко-католиків світу. Будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового тривало довгих 12 років! Спорудження затягнулося на такий тривалий час через те, що собор зводився виключно коштом пожертв вірних, без допомоги та масштабних інвестицій великих бізнесменів і можновладців, без допомоги держави чи окремих політичних сил. Церква свідомо відмовилася від участі великого бізнесу у будівництві храму, яка б, очевидно, дозволила скоротити цей процес до одного-двох років. Та, як висловився Блаженніший Любомир Кардинал Гузар: «Ми хочемо бути Церквою свобідною, щоби пожертви не перешкодили нам сказати правду, коли її треба сказати». Зведений виключно на кошти мирян, Патріарший собор мав стати символом єдності греко-католиків цілого світу, щоб кожен міг відчувати причетність до його спорудження.

Пожертвою для Патріаршого собору були так звані «цеголки» — невеличкі паперові грамоти-подяки номіналом 10, 50, 100, 500 та 1000 грн, придбавши які жертводавець вносив свій посильний вклад у спільну справу будівництва собору та водночас отримував пам’ятку про свою участь у ній. За допомогою «цеголок» було зібрано близько 10 млн. грн. Відтак кожного, хто спричинився до зведення цього собору, згадуватимуть тут в молитвах, поки він стоятиме.

Собор площею понад 3000 м² має висоту 50 м та здатен вмістити понад 1500 чоловік. Оздоблення внутрішнього простору храму — білий, аж сяючий, колір стін, підлоги, вівтарних споруд (престолу, жертовника, архиєрейського трону) символічно відтворює неземне світло найважливішої євангельської події, якій він присвячений, — світло Воскресіння Христового. Купол собору — символ Неба на землі — унікальна архітектурна конструкція, побудована без опорних споруд, за найсучаснішими технологіями, створює враження, що його підтримує невидима небесна сила. Мозаїчні образи, ікони, вітражі, іконостас храму втілюють найсучасніші течії українського сакрального мистецтва. Патріарший собор — це святе звернення до сучасника, людини третього тисячоліття.

При освячені Патріаршого собору у його престол були вкладені мощі св. апостолів Петра і Павла та Андрія Первозваного, а також св. Климентія Папи Римського та св. Мартина, які загинули на українських землях, св. священномученика Йосафата Кунцевича, блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського. Мощі блаженних священномучеників помістили також у чотири кути собору. Іншими реліквіями новозбудованого собору стали вервички, митра, сутана, чаша і служебник, що їх у червні 2001 року використовував Папа Римський Іван Павло ІІ під час Літургії на київському спорткомплексі «Чайка». Ці реліквії храму передав владика Василь Медвіт, який прагнув виконати заповіт Івана Павла ІІ. Ось як він згадував ту подію: «Після Літургії Святійший Отець покликав мене і сказав: „Я чув, що ви є відповідальним за будову собору в Києві. Прийміть цю чашу, щоб, коли освятите храм, могли використовувати її для відправ Божественних Літургій“».

Освячення наріжного каменя собору відбулося 27 жовтня 2002 року, а вже через два роки, 10 жовтня 2004 року, встановлено та освячено п’ять його хрестів. На цю урочистість в Україну з’їхалися всі єпископи Української Греко-Католицької Церкви із чотирьох континентів світу. Патріарший собор був відкритий 27 березня 2011 року церемонією інтронізації Верховного Архиєпископа Святослава Шевчука, Глави УГКЦ. Освячення цілого собору відбулося в дні святкування 1025-річчя Хрещення України-Руси. 18 серпня 2013 року на прощу з нагоди цієї урочистості до Києва прибуло понад 20 000 прочан та близько 700 священнослужителів.

Гідно переживши страхітливі роки переслідувань, нищення і підпілля, Українська Греко-Католицька Церква дала світові нових святих мучеників, зберегла вірність Христові і віру батьків, зуміла крізь перешкоди повернутися на Київські землі, звідки була витіснена Російським імперським урядом наприкінці ХVІІІ ст., і тим підтвердила, що готова до відповідальності і обов’язків, які несе за собою статус Патріархату. І назва Патріаршого собору відображає це прагнення і цю готовність.

Як місце надзвичайно важливих подій в історії українського християнства та Греко-Католицької Церкви, Патріарший собор щороку притягує до себе тисячі паломників. Нещодавно заснована щорічна Всецерковна проща до Патріаршого собору, яка об’єднує прочан, що прагнуть відвідати та поклонитися святині на Київських горах.

З історії прокатедрального храму

Вишгородська ікона Богородиці за переданням написана євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір’ю і праведним Йосифом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». Говорячи про авторство самого апостола Луки, дослідники стверджують, що треба розуміти, що не сам євангалист писав цю ікону безпосередньо, але що вона була копією («списком») від давньої ікони Богородиці, написаної св. Лукою.

В V ст. ікону Вишгородської Богородиці перевезено з Єрусалиму до Константинополя за імператора Феодосія ІІ Каліграфа, який скликав Ефеський Собор (ІІІ Вселенський Собор 431 року), що проголосив визнавати Пресвяту Діву Марію — Богородицею та дав поштовх до розвитку Богородичного культу в Церкві.

В 1131 році Константинопільський Патріарх подарував ікону святому князеві Мстиславові Великому († 1132) [за іншими джерелами — Юрію Долгорукому († 1157)], і вона була поставлена в Дівочому монастирі міста Вишгорода — давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Від того часу ікона Богородиці іменується «Вишгородська».

Вишгород за часів київських князів був центром паломництва, бо мав ікону Вишгородської Богородиці (Дівочий монастир) та мощі перших київських святих Бориса й Гліба (дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба з усипальницею).

Оскільки за київський престол продовжувалися чвари між князями, містом Вишгородом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів.

В 1155 році син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. Від того часу ікону почали іменувати «Володимирська».

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує ікону Богородиці, знову викрадаючи цінний оклад.

1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття.

1480 року її повторно переносять у Москву. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов уродженець Волині, автор знаменитої «Трійці».

1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська.

Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78×55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХI — початку ХII століть.

Після відновлення української державності в місті Вишгороді створено громаду Української Греко-Католицької Церкви, яка впродовж 1990–1991 рр., до моменту виділення земельної ділянки для будівництва храму, молилась в приміщенні Товариства «Просвіта», в 1991–1996 рр. — у каплиці, в 1996–2005 рр. — в цокольному нижньому храмі св. Андрія Первозванного.

2005 року довершено будову собору, який назвали в честь Вишгородської Богородиці та розмістили для почитання копію ікони Вишгородської Богородиці.

2006 року розпочинаються паломництва вірних до Вишгородської Богородиці.

1 листопада 2015 року Блаженніший Патріарх Святослав проголосив собор Вишгородської Богородиці відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Після Літургії зачитано Декрет Апостольської Пенітенцерії про надання собору Вишгородської Богородиці статусу духовної спорідненості з Марійськими базиліками світу та проголошення собору відпустовим місцем.

14–15 травня 2016 року відбулась Х Ювілейна проща до Вишгородської Богородиці, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Патріарх Святослав.

Святині

Культурні пам’ятки

До культурних пам’яток на території Київської архиєпархії можна віднести: Миколаївська церква із 1706–1852 рр. у м. Біла Церква (Київська область), Спасо-Преображенський собор УПЦ із 1833–1839 рр. у м. Біла Церква (Київська область), церква св. Йоана Богослова УПЦ із 1884 року у с. Розкопанці (Богуславський район, Київська область), Покровська церква УПЦ із 1708 року у с. Сулимівка (Бориспільський район, Київська область), Онуфріївська церква із 1706 року у с. Липовий Скиток (Васильківський район, Київська область), Святопокровська церква УПЦ із 1907 року у с. Пархомівка (Володарський район, Київська область), Вознесенський монастир із XVII-XVIII ст. у м. Переяслав-Хмельницький (Київська область), Миколаївська церква УПЦ із 1665–1730 рр. у с. Синява (Рокитнянський район, Київська область), Видубицький монастир УПЦ КП з XI ст. у м. Києві, Києво-Печерська лавра із XI ст. у м. Києві, Михайлівський Золотоверхий монастир УПЦ КП із XII ст. у м. Києві, Собор св. Софії — Премудрості Божої із XII ст. на території Національного заповідника «Софія Київська» у м. Києві, Спасо-Преображенський собор УПЦ із XI ст. у м. Чернігові, Троїцько-Іллінський монастир із XI ст. у м. Чернігові, Свято-Миколаївський Крупицький монастир із XI ст. у с. Осіч (Бахмацький район, Чернігівська область), Собор Різдва Богородиці УПЦ із 1752–1763 рр. у смт. Козелець (Чернігівська область), Успенський (Георгіївський) Собор УПЦ із 1144 року у м. Канів (Черкаська область), костел Успення Пресвятої Діви Марії із 1818 року у м. Сміла (Черкаська область), Троїцький Мотронинський монастир УПЦ із XVI ст. у с. Мельники (Чигиринський район, Черкаська область), Іллінська церква УПЦ КП із 1653 року у с. Суботів (Чигиринський район, Черкаська область), Спасо-Преображенський собор УПЦ із XVIII ст. у м. Вінниця, Свято-Троїцький монастир із XVIII ст. у смт. Браїлів (Жмеринський район, Вінницька область), Свято-Усікновенський скельний монастир із XI ст. у с. Лядова (Могилів-Подільський район, Вінницька область), Миколаївський монастир із XVII ст. у м. Шаргород (Вінницька область), Преображенський собор УПЦ із XIX ст. у м. Житомирі, костел св. Варвари із XVIII ст. у м. Бердичів (Житомирська область), монастир Кармелітів Босих із 1642 року у м. Бердичів (Житомирська область), Свято-Миколаївський собор УПЦ із 1751 року у м. Бердичів (Житомирська область), Собор св. Василія УПЦ із 1190 року у м. Овруч (Житомирська область) та багато інших.

Відпустові місця та чудотворні ікони

Щодо відпустових місць та чудотворних ікон Київської архиєпархії, то неможливо не пригадати про Патріарший собор Воскресіння Христового у м. Києві та про Вишгородську чудотворну ікону Матері Божої, що знаходиться у прокатедральному храмі у м. Вишгород (Київська область). Також серед святинь архиєпархії чільне місце займає церква Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі в м. Києві, яку першою відвідав св. Іван Павло ІІ влітку 2001 року під час свого візиту в Україну. Ще однією святинею є церква і монастир Святого Василія Великого в м. Києві, де зберігаються мощі св. Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, блаженного священномученика Йосафата Коциловського.

Контакти

Контактна інформація

Адреса: вул. Микільсько-Слобідська, 5, метро «Лівобережна», Київ 02002, Україна

Телефон: +380 (44) 517-37-48

Ел. пошта: [email protected]

Сайт: ugcc.church