Глава УГКЦ: «Замало є колекціонувати добрі діла, треба йти за Христом кожного дня»
Ми, християни, часом повинні переглядати своє духовне життя. Ми не можемо колекціонувати добрі діла, надіючись, що через те отримаємо якийсь привілей в очах Господа Бога. Можливо, в очах людей — так, але в Бога — ні. Ми повинні щодня іти за Христом. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своїй проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві у 12-ту неділю після Зіслання Святого Духа.
Говорячи про життя вічне, проповідник звернув увагу, що його неможливо отримати в такий самий спосіб, як ми маємо якусь річ, як ми маємо якесь знання, чи маємо яке-небудь благо, яке належить до цього сотвореного світу.
«Мати життя вічне, — переконує Глава Церкви, — означає жити життям самого Бога. Замало є лише полягати на власні, навіть добрі, діла, які так потрібно нам чинити. Щоб бути досконалим, тобто жити божественним, дарованим нам життям, треба вірити в Бога».
Тому каже Христос: «Продай усе, що маєш, будеш мати скарб на небі, а тоді приходь і йди за мною».
«Необхідна своєрідна революція у стосунках зі світом, з самим собою, яка відбувається після докорінної зміни у стосунках людини з Богом. Людина повинна повірити що залишивши все те, що до тепер має вона, справді отримає колись все, що має і Ким є Бог!.. Віра в Христа, у якій ми йдемо за Ним, відкриває нам двері у життя вічне. А тоді все міняється, тоді наші добрі вчинки, сповнення Закону, заповідей Божих є лише виявом, свідоцтвом тієї вічності, яку віруюча людина вже носить у собі. Але вона розуміє, що те, що з нею відбувається, перевершує її сили. Віруюча людина відчуває, що через неї діє сам Бог. Вона стає причасницею не тільки вічного життя, але причасницею Божої дії в тому світі. І тому життя християнина стає свідоцтвом, свідченням про те вічне життя, яке Господь Бог хоче нам дати як дар, дар своєї любові і свого милосердя», — вважає Предстоятель.
Народна мудрість, говорячи про невдаху, каже таке: «Ким він тільки не був, але так ніким і не став».
«Тобто, чого він у своєму житті тільки не робив, де він тільки не був, чого не старався навчитися, але так ніким і не став. Бо замало є мати щось, треба бути кимось. А один старший чоловік казав: „Замало мати добру медичну опіку, треба бути здоровим“. Можна отримати чудову, блискучу освіту і лишитися дурнем. Можна мати великі земні багатства, а бути ницим і убогим. Не завжди те, що маєш як плід свого власного зусилля і на що покладаєшся як щось певне у тому земному житті, помагає тобі бути кращим», — пояснив Глава Церкви.
Вірити в Бога, наголосив Блаженніший Святослав, означає цілковито довіряти Йому, бути певним, що той скарб який ми будемо мати як скарб на небі, про який сьогодні нам каже Христос, є більш реальний, ніж те, що сьогодні я маю у моїх руках.
Сповнення тих євангельських слів Блаженніший Святослав, за його словами, побачив в одній маленькій парафії на Черкащині.
«Наша громада, — розповів він, — копійка до копійки збирала кошти, щоб почати будівництво храму. Священник був дуже гордий, задоволений, що вони змогли купити блоки для того, щоб покласти їх у фундамент майбутньої церкви. Коли почалась війна, прийшли волонтери і кажуть до отця: „Отче, віддайте ті блоки для того, щоб ми заблокували аеродром, на якому є небезпека висадки ворожого десанту“. Священникові треба було заризикувати. Важко було це все здобути. А тоді той волонтер каже: „Отче, як буде Україна, ми вам самі цей храм збудуємо. Як не буде України, та церква вже нікому тут не буде потрібна“. Знаєте, священник віддав все! Можливо, нарікали дехто з його парафіян, але він віддав усе, щоб бути Україні, щоб наш народ міг бути навіть тоді, коли хтось нам забирає право на життя».
Цікаво, що ця парафія, додав Глава УГКЦ, по-людськи кажучи, відбулася по-новому. Подвір’я порожнє, немає нічого, окрім маленької каплички, але є жива громада людей, які готові все, що мають, віддати, щоб посвідчити свою віру — віру в Бога і віру в Україну.
Департамент інформації УГКЦ
