Не вік, а віра: як 80-річний паломник щороку долає 60 кілометрів до Зарваниці
Напередодні свого 81-го дня народження Ярослав Банаховський із с. Оришківці на Тернопільщині пішки здолав шлях до Марійського духовного центру «Зарваниця». Уже багато років він проходить майже 60 кілометрів разом із паломниками. Каже, дорогою його майже не болять ноги, а після прибуття ще встигає обійти святі місця. Секрет витривалості чоловік пояснює просто: спершу варто самому повірити, що ти можеш.
«Не казати: „Мене те болить, мене болить се“, а думати про інше — про те, заради чого ти йдеш», — каже п. Ярослав.
До Зарваниці він ходить із початку 1990-х років і лише кілька разів був змушений пропустити прощу — через пандемію та проблеми зі здоров’ям. Цьогоріч, як і завжди, повернувся автобусом, але дорогою до святині не лише не відставав від молодших, а й нерідко випереджав їх.
«Я дійшов до Зарваниці, мене ноги не боліли. Я не сидів — обійшов усі святі місця, і тільки потім трохи відпочив», — ділиться паломник.
Піша проща для чоловіка є передовсім молитвою подяки Богові за дар доброго самопочуття: «По-перше, це перевірка здоров’я. По-друге, я вирішив піти помолитися всім святим за те, що мені дали здоров’я».
Настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ в Оришківцях о. Володимир Крушинський розповідає, що п. Ярослав є для парафіяльної спільноти прикладом вірності та витривалості.
«Щонеділі й у кожне свято він є на Святій Літургії, приймає Святі Тайни, активно живе життям парафії. А під час прощі до Зарваниці є для багатьох молодших взірцем витривалості й довіри до Бога. Щоб у такому віці наважитися пройти цей шлях, треба справді мати глибоку віру», — каже священник.
У повсякденному житті Ярослав Банаховський також не звик сидіти без роботи. Після десятиліть праці в колгоспі та на м’ясокомбінаті він і тепер допомагає людям: проводить воду, кладе плитку, мурує, працює на висоті.
«Я не можу відпочивати. Годину чи пів години ще можу посидіти, а потім мушу щось робити. Люди кличуть: то воду провести, то плитку поставити, то мурувати. Я й на дах лізу, не боюся», — розповідає п. Ярослав.
У молодості він захоплювався футболом, був капітаном армійської команди, а сьогодні переконаний: найкращий спосіб берегти здоров’я — постійно рухатися.
«Менше сидіти за телевізором і комп’ютером, а більше ходити. Рухатися. Я маю машину, але все одно стараюся більше ходити, ніж їздити. Не можу сидіти — мені легше йти. Бо я в це вірю».
Попри майже 81 рік, п. Ярослав уже будує нові плани. Якщо Бог дасть сили, наступного разу хоче не лише дійти до Зарваниці пішки, а й повернутися додому.
Департамент інформації УГКЦза матеріалами Копичинецької міської ради
