Проповідь Блаженнішого Святослава на Всеукраїнській прощі до Страдчу
«Якщо ви своєю праведністю не перевершите книжників і фарисеїв, не ввійдете у Царство Небесне» (Мт 5, 19)
Преосвященніші владики-митрополити!
Преосвященні владики!
Високопреподобні всесвітліші, всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади Львівщини різних рівнів!
Достойні улюблені Богом родини наших загиблих героїв, присутні на цій молитві!
Дорогі прочани, які так чисельно прибули сьогодні на цю особливу, унікальну, спільну молитву прощі, на цю Страдецьку гору блаженств!
Дорога наша молоде, дорогі діти!
Дорогі вірні нашої Церкви в різних куточках України і світу, які зараз із нами моляться за допомогою живої трансляції!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Те слово Святого Євангелія, яке ми щойно почули, — це важлива частина Нагірної проповіді, що є наче зібранням, серцевиною, змістом усієї науки Ісуса Христа, що її Він виголосив у Галилеї, там, на горі Блаженств. І щороку ми збираємося тут, на цій Страдецькій горі, на українській горі Блаженств, щоби слухати слово Христового Євангелія. І щоразу читаючи Євангеліє під час Святої Літургії, сам Христос промовляє до нас точно так само, як понад 2000 років тому там, у Галилеї. Він нас живить, кормить своїм словом, передає нам життєву силу благодаті Духа Святого, відчиняє двері свого Небесного Царства.
Сьогодні слово, спрямоване до нас самим Христом, є словом про досконалість, про справжню праведність. Починається сьогоднішнє Євангеліє розповіддю про те, якою повинна бути досконалість, праведність Христового учня. Говорить до своїх слухачів Христос: «Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт 5, 19). Це дуже чітка, навіть різка вимога, без якої людині неможливо осягнути щасливої вічності.
А що це за праведність, до якої кличе нас Господь і Спаситель? У чому ж полягала праведність книжників і фарисеїв, яку ми з вами повинні перевершити нашим християнським, святим та праведним життям? Христос наче сам відповідає на ці запитання.
Праведність книжників і фарисеїв полягала в тому, що людина здатна сама робити. Тогочасні вчителі Ізраїлю вважали, що не так важливо, що ти думаєш, які твої переконання, як те, що ти робиш. Бо за твоїми вчинками будеш осуджений і за твоїми вчинками будеш оправданий (пор. Прип 12, 13–14). Цього вимагали в людей законовчителі, покликаючись на старозавітний Мойсеїв, Богом даний, закон.
Але чому недостатньо тієї праведності, досконалості, яка випливає зі самих лише вчинків людини? Хоча вони й важливі, конче важливі, проте їх замало. Адже через вчинки людини виявляється тільки її людська досконалість. І вона є лише зусиллям самої людини, тому ніколи не може бути бездоганною, адже у своєму зусиллі людина завжди немічна.
Кажемо: хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди. Хто хоча б раз намагався поборювати власне зло, творити у своєму житті лише добрі вчинки, той знає, якою непростою є ця заповідь, це завдання. Тому так потрібно старатися щодня поборювати зло добром у своєму особистому житті.
Ця ж праведність, про яку нині каже нам Ісус Христос, має інше джерело. Бо в євангельському слові праведність означає ніщо інше як святість! Господь кличе нас до тої праведності, яка не походить від досконалості людини, її власної можливості чи неможливості робити добрі вчинки, але від самого Бога!
Джерелом досконалості справжнього християнина, яка перевершує праведність книжників і фарисеїв, є благодать Духа Святого. Ми з вами можемо бути досконалими та святими тою святістю, до якої кличе нас Христос лише тоді, коли не покладаємося винятково на наші людські зусилля і ресурси, але віримо в Бога. Тому навчає нас апостол Павло, що «людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа» (Гал 2, 16). Сам Христос є джерелом досконалості свого учня, що вірує в Нього. А ми можемо наповнитися Його святістю лише тоді, коли віруючи в Нього, стаємо причасниками Його Святих Таїнств. Тобто Ісус Христос хоче сказати, що джерелом досконалості Христового учня є Він сам, присутній між нами у Святій Тайні Євхаристії. Лише тоді ми можемо бути досконалими, святими, праведними, коли черпаємо благодать Духа Святого з Таїнств Христової Церкви, сповняючись тою праведністю, яку відкриває перед нами наш Господь і Спаситель у Нагірній проповіді як праведність самого Бога.
Ми сьогодні тут, на цьому святому місці, особливо згадуємо приклад такої святості, праведності, досконалості наших блаженних священномучеників. Повертаючись у момент їхнього мучеництва, бачимо, як ця дорога, що поряд, тоді перетворилася на дорогу смерті. По ній рухалися війська, рухався фронт. Але Христовий священник відчув поклик своїх вірних, які просили Таїнства Сповіді та Євхаристійного Ісуса. Він, як добрий пастир, розумів, що має зробити все, аби його парафіяни своєю праведністю могли осягнути Царство Небесне. Незважаючи на ризики для життя, він іде, несе джерело цієї досконалості — Тайну Євхаристії, самого Спасителя, присутнього в тому Таїнстві, до тих, хто Його просить, хто Його прагне.
Очевидно, що це дуже добре розумів його співмученик, якого ми сьогодні вважаємо покровителем наших мирян, той добрий співець, блаженний Володимир Прийма. Він розумів, що євангельський заклик миритися з Богом треба виконати, перебуваючи в дорозі тогоземного життя (пор. Мт 5, 24), і цей заклик означає не баритися приступати до Святого Таїнства Сповіді! Щоразу, коли в ті часи побожні люди бачили священника, то бачили можливість примиритися з Богом, віддати всі ті борги перед Богом та ближнім, які мали, і змінити життя боржника на життя того, хто отримує дар, — дар від Бога.
Один із великих богословів Візантійської Церкви XIV століття, Микола Кавасила, сказав: усі зусилля, усі аскети цілого світу нічого не варті порівняно з бодай одним моментом, коли ми гідно приступаємо до Святого Причастя. Тайна Євхаристії, Тайна Сповіді — це ті необхідні елементи, які допомагають нам прийняти Божу силу і благодать, а потім перетворювати нашу віру в Бога на добрі вчинки та діла. Лише тоді, коли ми черпаємо з тої Таїнственної криниці благодаті Святого Духа, наші особисті зусилля та вчинки набувають свого змісту і важливості — справжньої вічної вартості. Вони перетворюються на ісповідь нашої віри в Бога у наших щоденних вчинках любові до Бога і ближнього.
Тому так важливо нам якнайчастіше користати з Таїнства примирення з Богом — Тайни Сповіді, і навіть щоденно приступати до Святого Причастя. Лише тоді матимемо відкритий доступ до Царства Небесного.
Сьогодні, слухаючи це слово Нагірної проповіді Христа, вдивляючись у приклад наших блаженних священномучеників, ми переживаємо всі ті глибокі Христові слова і ту дійсність християнського життя в час страшної, драматичної війни. Думаю, що більшість із нас, хто дочекався цієї прощі, зміг прийти нині сюди, переживає величезну радість. Я уявляю, як сьогодні радіє наш владика Василь із Харкова, владика Михайло з Одеси, як радіють ті кияни, які приїхали сюди зі мною. Радіють, бо під бомбами, під ракетними ударами ми все ж таки дожили і дочекалися цієї блаженної миті. Ми залишилися живі, дожили до того, щоб сьогодні тут бути разом. Ця радість, християнська радість перемоги життя над смертю, добра над злом, є плодом Духа Святого в тілі Христової Церкви.
Ми сьогодні відчуваємо, що цей Євхаристійний Христос, який є джерелом праведності християн третього тисячоліття, подорожує разом із нами, навіть дорогами війни. Ми звершуватимемо цю Євхаристійну Жертву за наших дівчат і хлопців на фронті, за наше українське військо, бо завдяки їм нині дякуємо Богові за те, що можемо жити та служити Богові й українському народові.
В особливий спосіб цю Безкровну Жертву Тіла і Крові нашого Спасителя ми нині приноситимемо за наших полеглих героїв, їхні родини, за тих дітей, які стали сиротами, за тих молодих жінок, які стали чорними трояндами — молодими вдовами, що горюють через втрату свого найдорожчого чоловіка. Сьогодні ми молитимемося за батьків, матерів, які втратили дітей, за тих, чиї рідні та близькі зникли безвісти. Мабуть, серед вас немає жодної людини, яка б нині не плакала і не сумувала через цю трагедію війни.
Але Христос кличе нас, кличе і наче нагадує: не верніться додому з цієї прощі без Сповіді та Святого Причастя. Залишіть тут, біля підніжжя цієї Страдецької гори, весь тягар ваших гріхів та провин перед Богом і ближнім та наповніться праведністю, що походить від дару Духа Божого! Ми дякуємо Господу Богові, що посилає нашій Церкві добрих священників, які супроводжують наш народ особливо там, де найтяжче. Дякуємо нашим військовим капеланам, які щодня розповідають про дивну християнську праведність наших військових, котрі бачачи священника щоразу просять Сповіді. Один із воїнів сказав: щоразу, як бачу священника, хочу сповідатися, бо не знаю, чи доживу до наступної такої нагоди. Той військовий усім нам каже, що в час війни всі ми живемо в щоденній небезпеці смерті. І саме Сповідь та Причастя роблять нас готовими щохвилини подивитися в очі смерті і навіть її перемогти, серед війни творити простір життя.
Сьогодні просимо: Господи, зглянься над нами, будь між нами як джерело праведності та святості Твоєї Святої Церкви. Ми, що переживаємо це свято Зіслання Святого Духа, просимо: Духу Святий, що є нашою святістю, нашою силою, нашою мудрістю, нашою мужністю, прийди до нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
